Журналісти ОТБ «Галичина» для передачі «Позиція Галичини», присвяченій Лесі Українці, провели експеримент: питали випадкових перехожих, що ті знають (пам’ятають) про цю письменницю. Картина була сумною. Так, звичайно, є страх камери, хвилювання, ефект несподіванки, люди поспішали, замислені про своє, але… Хтозна, чи у більш сприятливих умовах це все було би інакше. Можливо, згадали би «Лісову Докладніше >>

У глибокому дитинстві я, не дуже довго, але все ж мріяла стати балериною. Згодом думала про журналістику, а потім вирішила, що буду вчителькою української мови та літератури. Батьки були здивовані, бо ж якщо ти вчишся у школі з поглибленим вивченням англійської мови, то в пріоритеті мали би бути інші спеціальності. Паралельно я мріяла про створення Докладніше >>

            Перший справжній сніг, не отой, що швидше розтає, ніж падає, а справжній, такий, що впевнено виблискує під ліхтарями, у мене асоціюється з моїм татом та ковзанами. То були часи страшних дефіцитів, але моїм батькам вдалося десь роздобути ковзани – такі справжні, ну майже, як у фігуристок в телевізорі. Вони були завеликі, сірі, трішки потерті, Докладніше >>

         У 2019 році відбулася прем’єра фільму «Заборонений». Наповненість залів – то окрема історія. Але починалося усе ще до прем’єри: сцени із судовим процесом – різати їх чи не різати, показувати чи не показувати адвоката Стуса тощо. Відтак частина глядачів пішла з цікавості: подивитися, чи порізали, чи все показали, бо ж якщо не порізали, то Докладніше >>

«На вершині гори Ігор змерз. Його товаришка Ліза запропонувала зігрітися, як це інколи роблять дорослі, спробувавши глінтвейн – напій, що містить алкоголь. Як має вчинити Ігор? Змоделюйте поведінку дітей». Ні, це не початок казки чи якогось горору. Це 91-а сторінка підручника «Я досліджую світ»: підручник інтегрованого курсу для 3 класу закладів загальної середньої освіти (у 2-х частинах) / О. В. Волощенко, О. П. Козак, Докладніше >>

             Якось на одній із наших пар під час мого навчання філфаці письменник Степан Процюк розповідав нам про Лесю Українку та її «Кассандру». Він звернув увагу на двох героїв цього твору: саму Кассандру та її брата Гелена. Обоє були жерцями. От тільки пророцтва Кассандри були правдивими, драматичними і тривожними, а у Гелена вони були брехливими, Докладніше >>

Ці вибори якісь дивні. Ні, не химерними змінами до законодавства, а тим, що балотується безліч моїх знайомих. Справді, легше назвати тих знайомих, що не йдуть у вибори, аніж тих, що йдуть. Більшість із них – хороші люди, частину знаю як добрих фахівців, майстрів своєї справи. Чому кажу «більшість», а не «всі»? Та бо просто не Докладніше >>

Поет та освітянин Богдан Томенчук назвав нашу дистанційну систему освіти електронною кам’яною сокирою. Те, чим ми займалися ці всі карантинні місяці в освіті, десь так і можна означити. Про карантинні часи ще напишуть не один роман, не одне дослідження, які вдало замінять оті всі численні «чим зайняти себе на карантині», «як перебути карантин та не Докладніше >>

Нещодавно мій колега перехворів на коронавірус. Ситуація начебто буденна, враховуючи кількість хворих, і не сенсаційна. Можливо, і так, але не для тих, хто перебуває кілька тижнів в інфекційній лікарні у тяжкому стані. І все б нічого, якби не те, як саме він заразився. А заразився він від іншого колеги, який, живучи під одним дахом з Докладніше >>

На не таких вже й давніх мапах ми можемо знайти спогад про Аральське море, а з новіших світлин на нас сумовито споглядатимуть покинуті кораблі, які кілька десятиліть тому лишилися без цього моря. Для українців воно більш відоме під іншою, неофіційною, назвою – Шевченкове море. Про Кос-Арал знаємо зі школи, як і про Аральську описову експедицію, Докладніше >>

            Мій син та я сприймаємо зиму абсолютно по-різному. Я сумую за кучугурами снігу з мого дитинства, за тим відчуттям, коли ти залишаєш в снігу глибокі сліди, за нашестями сніжинок, які, здається, приходять у твоє місто ледь не назавжди, за засніженими вечорами, якими тато вчив мене кататися на ковзанах. Для мого сина сніг – це Докладніше >>

            Десь ходять люди, в яких тече моя кров… Можливо, з кимось із них я перетиналася на вулицях нашого міста, можливо, комусь була випадковою попутницею в поїзді, можливо, комусь із них підписувала книжку на презентації. Від думки про це голова йде обертом… Таких людей небагато, адже я здаю кров лише з 2014 року, але все Докладніше >>

            Зізнаюся, фраза, винесена у заголовок, не моя. Випадково почута. Ні, не почута, кинута в спину, немов ніж. Якщо у тебе встромили ножа, то думаю, ти маєш право його лишити собі. Я не привласнюю цю фразу, просто не знаю авторки. То була котрась із двох пань, яких я обходила, поспішаючи на зустріч із магістранткою. Імен Докладніше >>

            У двадцятому столітті нас так мотало і шматувало вітром історії та чужих імперій, що дивно, як ми вціліли, ще й відновили свою державність. Ми виживали всупереч, а не завдяки, і робили це так довго, що почали наївно сподіватися, що нам усе минеться. Що би ми не зробили, віримо, що усе якось та й буде Докладніше >>

            Колись я попросила своїх студенток написати кілька речень на тему «Чому мені начхати на Шевченка». Хтось реально обурювався: як я можу про таке навіть думати, вони ж його люблять, хтось дивувався, а хтось написав, що Шевченко – це прекрасно, але головне не знання про нього, а те, щоб ми всі були здорові. Знаєте, я Докладніше >>

Моя мама померла, не доживши навіть до 60 років. Спочатку рак з операцією та хімією. Потім, коли здавалося, що його подолано, – один діагноз, другий, третій. Виборсувалися з одного, потопали в іншому. Так було кілька років. А потім інсульт, і за кілька тижнів зупинка дихання. Її немає з нами вже шість років… Ми не зверталися до благодійних фондів. Тягнули самі – родина і близькі. Але якби не могли, то просили би всюди, де можна. Я знаю, що таке онко. Докладніше >>

За все своє життя я не виграла жодного конкурсу. Іноді були призові місця, відзнаки, але першого місця – ніде і ніколи. Я мала неймовірну здатність усюди подаватися і пролітати. І настільки свого часу до цього звикла, що коли щось таки й отримувала, то більше дивувалася, аніж раділа. Журі, ви що? Яке третє місце чи лауреатство? Я ж мала пролетіти!  Так, такий конкурсний мазохізм: подаватися, не отримувати, страждати і відчувати сатисфакцію. Докладніше >>

У літературознавстві є такий термін «розстріляне відродження». Єжи Гедройць запропонував Юрію Лавріненкові саме так назвати антологію, в якій мали бути твори  української літератури 1917-1933 років. Ось що писав сам упорядник: «Воно трохи дивно, що перша спроба такої підсумкової антології літератури Розстріляного Відродження (цей термін був уперше вжитий мною 15 літ тому) видана українською мовою не українцями, а поляками і коштом польського видавництва… Але, з другого боку, є тут своя логіка Докладніше >>

Ми дискутуємо про новообраний парламент, робимо ставки щодо міністерських портфелів, подумки вираховуємо можливі курси валют, розмірковуємо, чи це новий старт, чи таки фініш. Ми на нервах, ми розлючені чи ображені на тих, хто проголосував не так, як ми, але… Що зроблено – те зроблено. І нам треба вчитися жити в Україні з новим парламентом. Докладніше >>