Стрілецький батальйон прикарпатської поліції безперервно перебуває на найгарячіших ділянках фронту. Служить у ньому капітан поліції Віталій -  спецпризначець і «очі піхоти», який освоїв безпілотні літальні апарати й успішно протистоїть ворогу у «війні дронів», пише Галицький кореспондент з посиланням на поліцію.

У 17 років Віталій свідомо вирішив стати поліцейським. А вже у 22 — у складі спецпідрозділу поліції особливого призначення вирушив на війну. Тоді він був одним із наймолодших бійців підрозділу й отримав позивний «Кадет».

«Я йшов у поліцію, щоб служити й захищати. Для мене це не просто обов’язок — це покликання. У спецпідрозділі ми всі як одне ціле, як сім’я», — розповідає Віталій.

На початку квітня 2022 року загін прикарпатських спецпризначенців звільняв київські міста й села від залишків російських десантників. Метр за метром, кожен будинок, кожен двір, кожне дерево й кожен кут потрібно було перевірити, виявити небезпеку й знешкодити її. Наслідки геноциду в Бучі й досі стоять перед очима у чоловіка.

«Ірпінь і Бучу забути неможливо. Ми ніколи не пробачимо того, що там відбувалося. Було все заміновано. Ворог, відступаючи, залишав розтяжки й міни під упаковками сухпайків, в помешканнях людей, в дитячих іграшках. Ти можеш просто зачепити будь-який предмет — і все. Вибухотехніки працювали з нами пліч-о-пліч, щоб все зачистити і територія нарешті стала безпечною для людей», — розповідає боєць.

Потім були Сумщина, Харківщина, Запорізький напрямок, де Віталій вперше отримав поранення. А два роки тому разом із побратимами перейшов до новоствореного батальйону особливого призначення стрілецький.

Військовий опанував БПЛА та у складі екіпажу аеророзвідки вирушив на Донецький напрямок. Там довелося протистояти ворожій групі «Рубікон», яка «полює» за українською артилерією та знищує логістику. До позицій екіпаж Віталія діставався пішки — щоразу близько 12 кілометрів. 

Сьогодні його група аеророзвідки  — очі піхоти. А кожен БПЛА має своє завдання. На рахунку групи — десятки знищених ворожих транспортних засобів і більше сотні окупантів.

«Через це за нашими екіпажами БПЛА постійно полюють. Вони не шкодують нічого — ні КАБів, ні артилерії, ні FPV, ні «Молній». Якщо виявляють групу — туди летить усе. Ми відповідаємо за те, що відбувається на землі, і за тих, хто на передовій», — ділиться Віталій.

Та найважчі моменти — не коли по тобі працює ворог, — зізнається Віталій, — а коли бачиш усе з неба і не можеш втрутитися, коли побратими поранені, без зв’язку, ховаються хто де може від ворожих атак. У такі хвилини особливо гостро відчуваєш відповідальність — за кожен рух та за кожну хвилину в повітрі. Такою операцією була ротація суміжних підрозділів під Торецьком. Тоді під час виїзду транспорт з бійцями підбили.

«Ми бачили, як особовий склад вибігає — хтось поранений, усе горить, вони без зв’язку. А ти висиш у небі, бачиш усе й нічого не можеш зробити — лише передавати координати в штаб. Треба всіх швидко знайти. Батарейка за батарейкою, дрон за дроном, лиш би не втратити їх. Кожна хвилина — на вагу золота. І лише під ранок ми допомогли останнім вийшли з Торецька. Евакуація пройшла успішно», — згадує боєць.

За час війни Віталій отримав уже три поранення. Під час однієї з ротацій ворожий дрон теж поцілив у транспортний засіб. Автомобіль миттєво спалахнув, але водій не зупинився — так, у вогні, на швидкості вони дісталися безпечного місця. Лише згодом Віталій відчув осколок у руці. Після лікування та реабілітації захисник повернувся до побратимів.

Четверту річницю повномасштабної війни Віталій знову зустріне на фронті. Найважче, зізнається, — бачити сльози дружини й маленького сина, які щоразу проводжають його. Та саме їхня безпека змушує рухатися вперед і разом із побратимами боронити країну.