Минулого тижня майже у центрі міста франківець побачив, як бабуся з ампутованими ногами переповзає дорогу. Нею виявилася самотня 84-річна жінка, яка хотіла купити собі хліба. Чоловік взявся їй допомагати і написав про це у соцмережі. За добу допис зібрав сотні поширень і коментарів. Багато небайдужих людей відгукнулися. Пішов до бабусі і «Галицький кореспондент». Самотність і хвороби виявилися далеко не єдиними її проблемами.

Того дня франківець Віталій Петрик їхав автівкою по вулиці С. Бандери і побачив людину, яка переповзала з тротуару на дорогу. Зупинився, вибіг з машини, аби запитати, що сталося. То була бабуся з ампутованими кінцівками. Далі підійшов ще якийсь хлопець, щоб також допомогти. Віталій тим часом перекрив дорогу, аби зупинити потік машин.

Зрештою він провів стареньку аж до самого дому. Виявилося, що в неї є інвалідний візок, але він стоїть без діла, бо ним неможливо самотужки виїхати надвір. І так уже три роки. Все, що бабця попросила, – це продукти.

Того ж дня хлопець опублікував цю історію в соцмережі. Вказав потреби бабусі і її адресу. За добу допис зібрав велику кількість поширень і коментарів. Багато небайдужих людей відгукнулися допомогти.

Повзти легше

Пішов до бабусі і «Галицький кореспондент». Вона відчинила двері одразу. Квола, дуже погано бачить, ледве пересувається. Каже, що останніми днями забагато повзала і тепер їй дошкуляють мозолі на колінах. Балакаємо на порозі. Бабця одразу починає бідкатися, що вчора була змушена вийти надвір, бо вже не було в хаті хліба, а ще в банк мала зайти – дізнатися, чи оплачені комунальні платежі. Виявилося, що не оплачені, хоча ще раніше давала квартиранту гроші, аби зробив це. З тим квартирантом узагалі біда: за оренду не платить, приходить щодня п’яний, виселитися не хоче.

Валентина Матвіївна Подоляка давно лишилася сама. Всі рідні повмирали, трьох дітей теж давно нема на світі. Один син отруївся грибами, в іншого була дуже хвора підшлункова, а доньку з’їв рак крові. Каже, що є тільки внучка, але живе в іншому кінці міста, має двох малих дітей, тому приходить рідко.

«Після всіх тих смертей я так наплакалася, що аж дістала цукровий діабет, – розповідає жінка. – А потім мене почали дуже боліти пальці на нозі. Лягла в лікарню. Казала лікарям, що хай би вже краще їх відрізали, ніж я маю терпіти такі болі. І дійсно виявилося, що терміново треба різати. На одній нозі відтяли пальці і п’ятку, а іншу аж по коліно. Вже три роки лежу в ліжку. Є і візок, і протез, але протез дуже важкий. Повзти легше. А взагалі цілими днями в хаті важко висидіти. Якби ж хоч час від часу бодай на лавці посидіти коло будинку…» 

Пані Валентина родом із Білорусі, до Франківська переїхала в 1971-му. Каже, що працювала у військовій частині, робила там ремонти. Отримала квартиру. Потім була вахтеркою в гуртожитку, далі торгувала на продуктовому ринку.

За словами Валентини Матвіївни, зараз двічі на тиждень їй приносять їжу волонтери з «Карітасу», іноді з продуктами приходять люди з церкви. Жінка захоплено згадує, як одного разу принесли навіть відбивну з сосисками.

Бабуся майже не готує, бо тепер це для неї фізично складно. Іноді варить собі каву на плиті, для цього старенькій треба вилізти на табуретку. Готову каву наливає у термос і кладе коло свого ліжка – так має собі гарячу каву на цілий день. Ось тільки часто ще й ошпарюється, коли наливає в горня – діабет геть зіпсував зір. Коли вмикає телевізор, то лише слухає, бо бачить здебільшого тільки силуети на екрані. Одного разу побачила, що вся кімната в тумані, сполохалася, що пожежа, а насправді то в очах помутніло.

А ще дуже ниють ноги вночі – заснути неможливо. Добре, що хоч кішка Машка приходить погрітися під ковдру і одразу лягає на бабусині хворі ноги. «Вона все відчуває, – усміхається пані Валентина. – Так вона забирає мою хворобу, лікує мене». 

Просто під час нашої розмови на поверх зайшов чоловік із величезним пакетом у руці, каже, люди побачили в інтернеті бабцю без ніг і передали їй трохи продуктів: олія, крупи, хліб, макарони, молоко. Кладе пакет у передпокої і швидко йде геть.

Торба – важка, допомагаємо Валентині Матвіївні занести її до кухні. Стан квартири – жахливий: помешкання, певно, вже кілька десятиліть не мало ремонту, повсюди безлад, тут прибирати і прибирати. Жінка веде і до своєї кімнати, показує на стіні чорно-білі фотопортрети, на них вона ще молода, світлини дітей огорнуті чорною стрічкою.

«Пам’ятаю всю свою молодість… Мінськ. Трохи працювала нянькою, аби отримати паспорт, потім пішла робити на завод, – розповідає Валентина Матвіївна, вдивляючись у старі фото. – Зароблю на хліб – додому мамі відвезу. Тата вбили на війні, мама сама-самісінька лишилася, а нас із сестрами було аж троє. З одною сестричкою ми були нерозлийвода, вона теж жила у Франківську, у сусідній квартирі. Як тільки вона щось смачненьке готувала, особливо смажене м’ясо, я зразу напрошувалася в гості».

Зовсім скоро у Валентини Матвіївни день народження – 28 грудня їй виповниться 84 роки. «Який подарунок ви би хотіли?» – запитуємо в бабусі.  «… Квіти люблю. Особливо бузок. Але тепер він не цвіте. І ще колись я дуже любила креми для обличчя. Я колись і зачіски собі робила, а тепер вся облізла. А ще солодощів часто хочеться. Знаєте, колись продавали такі крихітні солодкі подушечки коричневого кольору. Ой, і смачні ж були. А де вони тепер ділися?» – «Але ж у вас діабет! Вам не можна». – «Послухайте, я тепер живу одним днем».   

Трохи прикра жінка

Внучку бабусі теж звати Валентина. Жінці 25 років, виховує двох маленьких дітей, чоловік зараз на війні. Говоримо з нею по телефону. Внучка розповідає, що кожної суботи привозить бабусі продукти, постійно спілкується з нею по телефону, також запевняє, що тримає зв’язок з лікарем і медсестрами, в котрих лікується старенька.

Валентина каже, що вже не раз просила, аби бабця переїжджала до неї, але та навідріз відмовляється, каже, що хоче вмерти в себе в хаті, ба більше – навіть прибрати в помешканні не дає. Буває навіть, що взагалі не хоче впускати до квартири, виганяє з криками.

Дівчина розповідає, що взагалі у бабусі є ще троє внуків, але ніхто з них не хоче мати з нею справу, бо всім встигла дуже допекти. Лиш Валентина підтримує зв’язок зі старенькою, каже, що не може покинути її. Хоча в дівчини ще здавна склалися не дуже добрі стосунки з бабусею. Внучка розповідає, що дуже важко стало після смерті тата, мовляв, бабця її часто била і звинувачувала у смерті своїх дітей. У 14 років Валентина у «білому будинку» сама написала заяву і добровільно пішла жити в інтернат – більше не могла бути вдома.

На продуктовому ринку, де торгувала бабуся, продавчині не забули її. Кажуть, що то була трохи прикра жінка, а найбільше їм запам’яталося, як вона постійно кричала на свою внучку.

 Ми – не судді

Віталій Петрик не зміг залишити бабусю напризволяще і наступного дня знову навідався до неї. Наразі основною її проблемою виявився недобросовісний квартирант. З’ясувалося, що це 35-річний чоловік з Тернопільської області, який мешкає в квартирі Валентини Матвіївни ще з 2017 року. Протягом усього часу він не заплатив ні копійки за житло. Покинути помешкання добровільно не хоче. До того ж чоловік зловживає спиртним, сусіди кажуть, що бачили його тверезим лише кілька разів. У квартиранта вже і забирали ключі, але кожної ночі він приходить і копає ногами двері. Тому бабуся його і впускає – не може то терпіти.

«Коли вона мені це все розповідала, якраз прийшли соцпрацівник і дільничний поліціант, напевне, через мій допис у Фейсбуці, – каже Віталій Петрик. – Валентина Матвіївна написала заяву на квартиранта, але чи з того буде якийсь толк, я чомусь дуже сумніваюся. Бо скидалося на те, що дільничному просто байдуже. Тому, якщо хтось би міг запропонувати якесь законне вирішення цієї проблеми, був би дуже радий такій допомозі. Горе-квартиранта треба терміново виселити».

До речі, ще через кілька днів, коли Віталій знову прийшов до бабусі, йому пощастило натрапити і на квартиранта. Той був дуже п’яний, тому нічого путнього так і не спромігся сказати.

«Так, не сперечаюся стосовно складного характеру цієї бабусі, але що ви хочете очікувати від людини, яка опинилася в такій життєвій ситуації? Та й пережила вона дуже багато всякого, – говорить Віталій. – Чи, може, держава якось посприяла їй в психологічній реабілітації? У будь-якому разі ми не судді, і ситуація, що склалася, все одно досить жорстока». 

Наразі учасники ГО «1662», очільником якої є Віталій Петрик, взяли бабцю під свою опіку. Найближчим часом хочуть організувати прибирання в квартирі та обстеження пані Валентини у лікаря. Також планують зібрати кошти, аби регулярно підтримувати стареньку продуктами і ліками, взимку оплатити комунальні послуги. Всіх охочих запрошують долучитися. Зв’язатися з волонтерами ГО «1662» можна за номером +380 (66) 840 90 72 або написати на сторінку організації.

Наталя МОСТОВА