“Галицький кореспондент” пропонує читачам ознайомитися із новинками видавництва DISCURSUS.

Художня проза

Владислав Івченко. Два пасинки Митрополита [Текст] : роман / Владислав Івченко. — Брустурів : Дискурсус, 2017. — 464  с.

Вихованці Митрополита Шептицького — Теофіл Володимирський та Іван Великодній — щойно закінчили духовну семінарію. Іван розпочинає служіння в далекому гірському селі, а закоханий Теофіл зволікає з висвяченням й залишається у Львові поруч із Митрополитом.

Страждання й смерть, що прийшли з Другою світовою, кардинально змінюють цінності й переконання героїв, а врешті — і їхні долі. Обох чоловіків окупанти намагаються використати, щоб схилити Митрополита на свій бік. Жорстокі вбивства, несподівані зради, ігри з совістю, погрози й шантажі штовхають Івана й Теофіла на важкий шлях. Чи вдасться побороти зло силою віри чи доведеться взяти до рук інакшу зброю — питання, до якого пасинки Митрополита зовсім не готові.

Уривок:

Скабічевський розумів, що просто налякати Шептицького не вийде, не з тих він людей. Якогось компромату на нього теж не було. Тоді доведеться заходити з боків, бити через інших людей. Як мінімум оточити митрополита своїми агентами, як максимум, почати впливати на Шептицького. Завдання було амбітне, та Скабічевський був і сам людиною амбітною. Зараз узяв вирізку з церковної газети про випуск семінаристів у Львові. При статті була фотографія Митрополита з двома випускниками. Скабічевський вже чув про двох сиріт, вихованців Шептицького, яких називали дітьми Митрополита. Теофіл та Іван. Теофіл видавався цікавішим, бо залишився у Львові, працював у книгозбірні митрополичого палацу. Спіймати б цю рибку на гачок! Скабічевський дивився на фотографію Теофіла і хижо посміхався.

Нон-фікшн

Нам усім пощастило. Розмови з Юрієм Андруховичем [Текст] / упоряд. Василь Карп’юк – Брустурів : Дискурсус, 2017. –  240 с.

Чому Юрій Андрухович застосовує автоцензуру? Чому ніколи не покине України? Чому вважає, що «нам усім старшенно пощастило»?..

Вибрані розмови з Юрієм Андруховичем не лише дозволять глибше пірнути в розуміння текстів письменника. Це ще й виразна картина поглядів сучасного інтелектуала на суспільно-політичні події в нашій країні. Андрухович вражає безкомпромісністю і надихає оптимізмом.

Уривок:

Мені здається, скільки культур, країн, націй – стільки й націоналізмів. Зі своїми ментальними особливостями. Є культури аґресивні, які хочуть заполонити собою якомога більший простір і витіснити з нього інші культури. Це поганий націоналізм. А є націоналізм оборонний, коли створюєш опір оцій аґресії. Чи не даєш знищити себе як культуру. І коли це стає питанням національного виживання, він просто необхідний. Про нього не можна сказати, що він правильний, хороший. Він необхідний – і все. Українцям у ХХ столітті націоналізм був просто необхідний. Інакше світ сьогодні вже й не згадав би, що жили на землі якісь українці.

 

Поезія

Василь Карп’юк. Глінтвейн дорогою на Говерлу [Текст] : поезія / Василь Карп’юк. — Брустурів : Дискурсус, 2017. — 128 с.

«Глінтвейн дорогою на Говерлу» — це дуже спокійна і розважлива поетична книжка, в якій усе знає своє місце і свій час. Її композиція чітка і виразна, і чотири частини збірки — «серце», «думки», «душа» і «гори» — це не просто маркери, які тематично структурують книжку, а радше пріоритети, на яких будується мала приватна авторова життєва філософія, оправлена в поетичну форму.

Любов, думання про світ, стосунки з Богом і життя серед гір — це основні вектори, які визначають траєкторію письма. А наявність цих чотирьох речей на щодень — любові, думання, віри і життя у своїй малій батьківщині — як видно з погідних інтонацій віршів, і є тим, що робить людину щасливою.

Уривок:

˜

а я собі спав спав

прокинувся — тебе нема й нема

мов би очі рукав

заховала твої сліди зима

і я вигукую: мов агов

мене питають: чого кричиш?

а я кажу: загубив любов

вони блюзнірсько: всього лиш?

і я шепочу: де? ти де?

а ти без слова тебе ж нема

а сніг не спиняється рівно іде

можливо ти й є зима?

а я собі спав спав

і снились мені твої сліди

за ними хистко але ступав

куди простуєш? а хоч куди

Книжкова колекція «Брустури»

 Звичайні незвичайні священики [Текст] / упоряд. Василь Карп’юк – Б. : Брустури; Дискурсус,  2017.  –  128 c.

Це історії про отців, які не фігурують у гучних скандалах, а щоденною тихою молитвою й працею служать Богові й людям.

Петро Мідянка, Дзвінка Матіяш, Назарій Заноз, Христя Венгринюк, Іван Ципердюк, Люба-Параскевія Стринадюк та інші автори написали про тих, кого знають особисто, й у такий спосіб не лише оповіли нариси діянь, а показали живих людей.

Серед героїв видання – священнослужителі Борис Ґудзяк, Іван Рибарук, Севастьян Дмитрух, Юстин Бойко, Дам’ян Кастран… Їх не показують у телевізійних новинах, але якраз їхнє життя є прикладом, що надихає.

Уривок:

Одним із найбільш яскравих дитячих спогадів Степана Дмитруха було знищення ікон владою і мужність простих селянок, які ставали в обороні церковних образів. Це вони переховували призначені на спалення ікони, закопували їх у таємних криївках, дбайливо обгорнувши в домоткане полотно, клали на горищах ликами святих додолу, щоб коли прийде обшук, безбожники не відрізнили ікони від дерев’яного настилу. Малий Степан бачив варварство радянських богоборців у своєму селі Добряни на Львівщині ще в 1961 році. Напевно, хлопчик вже тоді вирішив, що за всяку ціну допомагатиме рятувати ті воістину безцінні народні скарби, в яких закладено стільки любові, прощення і добра.