«Вій» – український етно-рок-гурт. Характеризує свою творчість як «dark ethno fusion». Музика «Вія» звертається до давніх пластів слов’янського фольклору і міфології, зокрема образів українського язичництва. Стиль гурту містить елементи психоделії та етно. Зокрема, використовуються такі інструменти, як комуз, ліра, флейта, а змісту пісень притаманна «ліричність, фаталістичний смуток та печаль людського буття».

За своє понад 20-річне існування «Вій», який іноді називають легендарним, випустив порівняно небагато альбомів. Лідер гурту Дмитро Добрий-Вечір пояснює це тим, що «альбоми не можна видавати, як на конвеєрі», а також критичним ставленням до власної творчості. З 2003 р. гурт, окрім випуску на CD, публікує власну музику в Інтернеті безкоштовно. Зокрема, низка альбомів «Вія» розміщена на порталі Jamendo. «Очі відьми» – одна з найвідоміших їх пісень.

Гурт «Вій» заснували у лютому 1991 р. в Києві Дмитро Добрий-Вечір, Ігор Лемешко та Олег Козлов. Протягом 1991-1994 рр. «Вій» мав понад 200 виступів, брав участь у багатьох фестивалях і конкурсах («Червона Рута», «Дзвін-91», «Вивих-91/92» (Львів), «Оберіг-92» (Луцьк), «Тарас Бульба-92/93» (Дубно), «Tin Wave-92», «Сопот» та «Українські ночі у Польщі» (Гданськ)). У 1993 р. гурт випустив свій перший альбом «Чорна рілля». Сім їх пісень перемагали у хіт-парадах на українському радіо у 1992-1993 рр.

Влітку 1993 р. ударник Дмитро Підлуцький трагічно загинув, після чого склад гурту вже не був стабільним. Втім, у другій половині 1990-их «Вій» продовжує активну концертну діяльність в Україні, а також виступає у Польщі, Словаччині, Росії, Угорщині, Франції, Німеччині. У 2000-их «Вій» поряд з концертною діяльністю випустив декілька нових альбомів. Зокрема, «Хата скраю села» (2003 і 2006), «Good-bye my revolution» (2009) і «Йшов я небом» (2010). У 2013 р. музиканти гурту свідомо зробили перерву у творчості.

Група «Вій» – це «священна корова» для усіх, хто в рок-музиці цінує глибину та сакральність, замішані на язичницьких ремінісценціях. Як і «Кому вниз», «Вій» завжди перебуває поза модою і кон’юнктурою. Найгірше для них – постійне миготіння в світських хроніках, для них смертельним є те, що для попсової мішури – благо. Для них абсолютно байдуже, яка там чергова «віагра» стрибне в «топи», бо все це – не більш важливо, ніж шурхотіння опалого листя під ногами. Єдино важливим для «Вія» є залишити зарубки на Дереві Вічності.

«Вій» поєднує психоделію з ритмами та мелодикою слов’янського, зокрема українського, язичництва. Використовуються елементи музики українського бароко та середньовіччя. Виступи групи «Вій» нагадують радше не сейшн у звичайному розумінні, а потужне дійство, що проходить «non-stop». Завдяки включенню до аранжировки акустичних інструментів (комуз, віолончель, флейта, гобой, банджо), потужної ритмічної групи (крім звичайної ударної установки конго, тамтами та ін.), у поєднанні з використовуваними на концерті аудіозаписами шумів природи, голосами птахів і тварин, створюється майже містична атмосфера, стан, що переносить глядача із залу на багато віків назад, до поганських джерел людства, до природи, землі, до втраченого сьогодні людиною зв’язку з Космосом.

Засновник, соліст і гітарист гурту «Вій» Дмитро Добрий-Вечір, який пише музику та тексти, розказує про себе: «Хоч сім’я була російськомовною, але тато, коли забирав мене з дитсадка, по дорозі купував маленькі книжечки з українськими казками. І дідівські вишиванки вдома зберігалися. Один мій родич їздив у Москву і в якихось там архівах знайшов реєстр запорозького війська, здається, XVI чи XVII століття. Там був писар Добрий-Вечір».

Дмитро служив на румунському кордоні. Мріяв стати льотчиком, навіть документи до училища подавав, але медкомісія завернула. Може, став би художником, але після армії взяв до рук бас-гітару. Був бас-гітаристом колись культового гурту «Ер.Джаз». У 1989 р.  заснував рок-гурт “Баніта Байда”, який одним із перших почав грати готичний рок у поєднанні з українським мелосом. А 1991 року створив гурт “Вій”, яким керує досі.

Дмитро працював у зоопарку на атракціонах, грав по ресторанах, вчився на друкаря в столичному поліграфічному училищі, рік трудився у видавництві «Молодь», мав кафе в Києві. Разом з гуртом грав джаз у переходах, але свої пісні тоді вони виконували рідко. Останнім часом на життя заробляє переважно звукорежисурою. Член Конгресу українських націоналістів (КУН). Рушійною силою своєї творчості вважає любов та віру у майбутнє України і її народу.

Він розповідає, що спочатку до нього приходить музика, а вже потім до неї з’являються слова. Дуже вимогливий до своїх пісень. «Записано багато пісень. Багато з тих, що не ввійшли в альбоми, ми просто граємо, ще більше взагалі не граємо. Вважаю, що в альбомі мають бути тільки найкращі пісні. Коли назбируються хороші пісні для нового альбому – він видається. Тим більше, я ніколи не ставив собі завдання випускати альбом за альбомом в конвеєрному режимі. Ну, є два альбоми, але майже всі пісні з них люди співають», – каже Добрий-Вечір.

Дмитро любить народну музику, при цьому немає значення, якого народу. У його кімнаті десятки музичних інструментів. «Я нехрещений, але вірю в Бога, власне у той Абсолют, який керує Всесвітом. Я переконаний нематеріаліст. У кожну пісню вкладаю частинку себе. Тому кожна пісня – це частина мене самого, моєї свідомості, підсвідомості, розуміння життя. За все своє життя я не вбив жодної тварини і не визнаю вбивства тварин заради задоволення. Я ніколи не буваю категоричним ні до себе, ні до інших».

«Галицький кореспондент» розмовляє з лідером гурту «Вій» Дмитром Добрий-Вечір.

 

– Наступного року «Вію» – 25 років. З якими висновками для себе підходиш до такої дати?

Висновки такі, що за 25 років можна було зробити набагато більше. Якби держава була повноцінна, було б більше можливості для реалізації творчості. Бо все робилося не завдяки, а всупереч.

– Творчість «Вія», як на мене, має темний відтінок. Та і ви самі характеризуєте свою музику як «дарк етно». Чим викликана така емоція?

У чому, на твою думку, полягає темність? Тільки у назві? Стиль «дарк етно фʼюжн» я вигадав сам.

– Маю на увазі мелос, який мало наповнений «умца-умца» і ближчий все-таки до якихось язичницьких мотивів. Та, власне, і назва теж багато про що говорить… Ну, і сама музика переважно печальна, хоча розумію, що це може бути світла печаль, але чому печаль?

Це печаль хірурга під час операції. Маємо видаляти пухлини, доки вони не пустили метастази. Життя і смерть – це одне і те ж існування душі, тільки у різних якостях. Люди не мають боятися смерті, бо вона лише інша форма існування. Я своєю музикою намагаюся допомогти людям усвідомити та зрозуміти, що смерть – це не кінець, а лише продовження їхнього існування.

У мелодійному плані етновідчуття сидить всередині кожного. Але питання у тому, що людина має душевно розкритися для оновлення зв’язку з навколишнім середовищем – землею, повітрям, лісом, полем, зі своєю Батьківщиною, зі всесвітом, нарешті. Люди взагалі втратили цей зв’язок. Сподіваюся, що моя музика допомагає відновити зв’язок із прадавніми коріннями. З тими часами, коли люди існували, так би мовити, між двома світами та чітко усвідомлювали, що життя після того, як тіло припиняє функціонувати, не закінчується, коли підпорядковували своє існування цій концепції.

Тому і темне, скоріше, сутінкове (посміхається). Бо всі зміни відбуваються у сутінках. Сутінки – це, так би мовити, межа між тілесним та духовним існуванням душі, між двома формами її існування. А «фʼюжн» – тому що ми у своїй творчості не обмежуємо себе музичними напрямками.

– Займаючись творчістю в колективі під назвою «Вій», мабуть, неможливо було обійтись без контактів з потойбічним, розкажеш про це?

Якщо коротко, то я кілька років займався спіритизмом. Зараз – ні, бо немає потреби. Хоча у деяких речах це мені допомогло. Принаймні, усвідомити певні нюанси.

– А якщо не коротко: що усвідомив і в чому допомогло?

У мене знання та досвід – не теоретичні. Не читаючи тематичних книжок, я практично зрозумів, що люди багато чого не усвідомлюють з того, що існує поза їх розумінням та уявою. Не про все хочеться та можна розказувати. Знаю точно, що душа існує, втілюється, і неодноразово. На відміну від пізньохристиянських догм, існують духи тощо. Вони з нами взаємодіють, хоча ми цього не усвідомлюємо.

– Колись артистів хоронили за межами кладовища, таким чином підкреслюючи, що їх заняття – гріховні. Як вважаєш, наскільки твоя творчість пов’язана з низом, а наскільки з верхом? І що важливіше: все-таки віддатися потягу чи розуму?

Я нехрещений, до християнських звичаїв ставлюся нейтрально, багато з чим не згодний, існують забобони. Що є низ, а що верх? Моя творчість існує між землею та небом, я ж уже казав, що вона подібна до човна Харона.

– Ви нечасто концертуєте і не щороку випускаєте нові альбоми. Такий штучний підхід до музики викликає однозначну повагу, але як з цим мириться решта колективу? Адже, гадаю, не для всіх важливі такі підходи?

Решта колективу періодично змінюється. Якщо хороші пісні з’являються у певній кількості, складається альбом. Музик багато, менше тем для написання під мелодії текстів. Зараз війна, що не дуже дає натхнення писати щось про кохання, але я намагаюся.

– Що очікувати від гуру язичницького рок-н-ролу в його ювілейний рік?

Альбому, звичайно. Ми над цим працюємо… В армію не беруть, і навіть друзі з ОУН та УНСО кажуть: «Співай, Дмитре!»

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

 

ВСТАВКА:

«Життя і смерть – це одне і те ж існування душі, тільки у різних якостях. Люди не мають боятися смерті, бо вона лише інша форма існування. Я своєю музикою намагаюся допомогти людям усвідомити та зрозуміти, що смерть – це не кінець, а лише продовження їхнього існування».