27 років учительської праці, сотні дитячих історій, десятки походів і одинадцять років роботи у шкільному лісництві. Для вчительки Сопівського ліцею, що на Коломийщині, Любові П’ятковської урок не закінчується біля дошки. Він може продовжитися в лісі, на гірській стежці, біля вогнища чи на лісовій галявині, де дитина власноруч садить дерево.

Її учні знають, як зібрати насіння дуба чи бука, підготувати його до висівання, посадити дерево та доглядати за ним. А ще — як скласти наплічник перед походом, поставити намет, правильно розпалити й загасити багаття та не залишити після себе сміття. Її головне переконання просте: природу потрібно не лише вивчати — її потрібно побачити, відчути й навчитися берегти, пише Галицький кореспондент.

Все починається з мрії

Закінчуючи школу, юна Любов П’ятковська мріяла стати геологом і займатися розкопками. Та доля розпорядилася інакше. Під час навчання у Чернівецькому національному університеті її перевели на спеціальність «Фізична географія». Згодом географія стала для неї не просто професією, а способом пізнавати світ, відкривати його дітям і разом із ними вирушати назустріч новому.

Перший піший похід Любов П’ятковська здійснила ще студенткою, на першому курсі. Разом із групою з 15 студентів вона піднялася на Говерлу. Тоді, мабуть, ще важко було уявити, що ця перша мандрівка стане початком багаторічної любові до гір і численних походів уже разом із власними учнями.

Першу мандрівку для дітей Любов Іванівна організувала, коли працювала вчителькою географії у Струпківському ліцеї. Це був дводенний похід на Варатик — найвищу точку Коломийського району. Відтоді гірські стежки стали невід’ємною частиною її педагогічної роботи, а походів разом із учнями ставало дедалі більше.

Сьогодні Любов П’ятковська може вирушати в гори з дітьми до 20 разів на рік.

«Гори — це моя стихія. Саме вони надихають мене на нові починання, — зізнається вчителька. — Говерлу я підкорювала 22 рази. Разом із учнями ми обійшли весь Чорногірський масив. Бували біля гірських озер Бребенескул, Несамовите, Марічейка, Ворожеська, Герашаська. Піднімалися також на вершини Горган і Свидовця. Для мене гори — це не просто подорожі. Це можливість навчити дітей витривалості, відповідальності, взаємодопомоги та любові до природи».

З роками мандрівки стали значно більшими, ніж просто шкільні походи. Сьогодні разом із Любов’ю П’ятковською в гори вирушають її учні, їхні батьки, а іноді й ті, хто вже давно закінчив школу. Для вчительки це, мабуть, один із найцінніших результатів її роботи — бачити, як любов до гір, яку вона свого часу намагалася передати дітям, залишається з ними й після закінчення школи.

«Для мене велика гордість — коли в походи зі мною йдуть не лише теперішні учні, а й їхні батьки — мої колишні вихованці. Це означає, що наші мандрівки залишили в них щось важливе», — зізнається Любов П’ятковська.

Вона переконана: гори вчать того, чого не завжди можна навчитися в класі. Тут дитина стає самостійною, вчиться приймати рішення, розраховувати сили, підтримувати інших і відповідати за спільний результат. А ще — розуміти, що природа потребує не лише захоплення, а й поваги та відповідального ставлення.

«До походу передусім дітей потрібно навчити елементарних, але дуже важливих речей: як правильно скласти наплічник, розкласти намет, розпалити багаття і, найголовніше, — як поводитися в лісі. Гори — це дисципліна. Вони не пробачають легковажності та самовпевненості. Похід може стати небезпечним через різку зміну погоди, туман, сильний вітер та інші природні чинники. Тому діти мають розуміти: у горах важливо не лише отримувати задоволення від мандрівки, а й відповідати за себе та тих, хто поруч», — розповідає Любов Іванівна.

Для вчительки Сопівського ліцею кожна мандрівка — це своєрідний урок географії, природознавства, безпеки та людяності одночасно. Але найважливіше — можливість показати дітям красу рідного краю і навчити її берегти.

«Посіяне сьогодні — проростає завтра»

Походи в гори поступово наблизили Любов П’ятковську до лісу та лісівничої справи. У 2015 році вона почала займатися шкільним лісництвом. Спочатку багато чого було новим і невідомим, тож доводилося вчитися самій, а вже здобутими знаннями ділитися з дітьми. 

Першою роботою, яку підготувала Любов П’ятковська, стала дослідницька робота «Ліси для нащадків», де йшлося про вирощування сіянців, живцювання та роботу в шкілці.

«Мені хотілося не просто розповідати дітям про ліс, а показувати все на практиці. На початку у шкільному лісництві у мене було лише вісім учнів. Сьогодні їх понад 45. І щороку кількість охочих навчатися лісової справи зростає», — ділиться вчителька.

Діти долучаються до спільних посадок дерев, поїздок, практичних занять і зустрічей із лісівниками. Такі заходи дають можливість отримати значно більше практичних знань, ніж можна здобути лише з підручників. Водночас зустрічі з лісівниками допомагають дітям побачити людей, які можуть стати для них професійним прикладом.

«Для Коломийщини шкільні лісництва — це не нова ініціатива, а традиція, що має глибоке коріння. Саме тут у 1968 році створили перше учнівське лісництво на Прикарпатті. Його організували лісничий Печеніжинського лісництва Микола Кудляк та вчителька біології Наталія Сметанюк. Це була важлива сторінка в історії лісівничої освіти Коломийщини, яка започаткувала традицію залучення дітей до практичної роботи в лісі», — розповідає Любов П’ятковська.

Сьогодні цю традицію продовжує Сопівське шкільне лісництво, яке діє на базі Сопівського ліцею та тісно співпрацює з Коломийським лісовим господарством. Тут ліс для дітей — не лише тема уроку чи сторінка підручника. Це простір, у якому вони вчаться спостерігати, працювати, відповідати за результат і розуміти справжню цінність природи.

Важливою частиною цієї роботи став спеціальний кабінет лісівництва. Для Любові П’ятковської це не просто клас. У ньому зібрано частинку її багаторічної праці, здобутки вихованців, результати спільної роботи та вагомий внесок лісівників Коломийщини. Без підтримки лісівників ця історія не мала б такого продовження. Адже за кожним дитячим проєктом, посадженим деревом чи новим знанням стоїть співпраця людей, які допомагають молоді пізнавати ліс не лише з книжок, а й безпосередньо в природі.

Проте робота учнів Сопівського ліцею не обмежується територією лісництва. Разом із учителькою діти долучаються до природоохоронних ініціатив у рідному селі. Зокрема, у Сопові вони облаштували місцеві джерела: встановили бетонні кільця та впорядкували територію навколо них. Для Любові П’ятковської такі справи мають особливе значення. Вона переконана: виховання любові до природи не може обмежуватися розмовами. Діти повинні бачити результат власної роботи й розуміти, що навіть невеликий спільний внесок може зробити довкілля кращим.

Найбільша мрія Любові П’ятковської — побачити серед своїх випускників майбутніх лісівників. Вона хоче, щоб діти не просто вміли посадити дерево, а розуміли цінність лісу, відповідальність за його збереження та важливість професії людини, яка щодня дбає про ліс. Її гасло просте й водночас промовисте: «Все буде ліс, все буде Україна!» І, можливо, саме з маленького саджанця, дитячих рук, любові до рідної землі та віри в майбутнє починається той ліс, який побачать наступні покоління. 

Ірина БАБІЙ