Він здавався другом. Спочатку — звичайне спілкування в онлайн-грі: жарти, короткі фрази, запитання про гру. Так почалося знайомство 5-річного хлопчика в Roblox, пише Звістка. 

Людина по той бік екрана писала як дитина, швидко увійшла в довіру, дізналася, де він вчиться і коли буває біля школи. Коли контакт став достатньо близьким, «друг із гри» запропонував зустрітися. Для дитини це не виглядало небезпечно. Незабаром після цього незнайомець спробував викрасти хлопчика біля школи. Його затримали.

Подібна схема повторюється і в інших випадках. Дорослий чоловік знайомиться з дитиною в грі, видає себе за однолітка, підтримує розмову, поступово стає «своїм». З часом спілкування змінюється: з’являються особисті теми, прохання, які дитині складно правильно оцінити. В одному з таких випадків батьки вчасно помітили листування і втрутилися.

Є й історії, де контакт триває довше. Через соціальні мережі — Telegram, Instagram, ChatRoulette — чоловік знаходив дітей, спочатку спілкувався на нейтральні теми, а потім починав тиснути, погрожувати блокуванням телефонів та завданням шкоди родичам і вимагати дій приватного характеру. Усе це повторювалося з різними жертвами.

В іншому випадку знайомство також почалося в месенджері. Після встановлення контакту дорослий надсилав матеріали відвертого змісту, поступово зміщуючи межі дозволеного, а згодом запропонував зустріч. Його затримали біля орендованої квартири.

Ці історії різні за деталями, але однакові за логікою. Контакт починається з чогось буденного і безпечного: гри, чату, повідомлення від «друга». Далі — довіра, поступове стирання меж і тиск. І зрештою — спроба перенести спілкування з екрана в реальність. Саме так працює онлайн-грумінг — і саме тому його часто не помічають на початку.

Щороку тисячі дітей по всьому світу потрапляють у пастку онлайн-маніпуляції — і більшість із них до останнього не усвідомлюють, що це пастка. Не тому що вони наївні. А тому що зловмисники навчилися виглядати як друзі: знають мову підлітків, розбираються в іграх, відчувають, коли дитина самотня або потребує уваги.

Інтернет став для дітей основним простором соціалізації — особливо після карантинних обмежень 2020 року. Соцмережі, месенджери, онлайн-ігри, стріми — це не просто розваги, це місця, де підлітки будують стосунки, шукають ідентичність і проводять більше часу, ніж будь-де офлайн. І саме там зловмисникам найпростіше встановити перший контакт.

«Звістка» розбиралася: як працює маніпуляція, хто такі хижаки, що таке грумінг, чому діти мовчать і що реально можуть зробити батьки.

Хто такі онлайн-хижаки і де вони діють

«Зловмисник обирає когось вразливого — через психологічні причини: самотність, ізоляцію, психологічні або поведінкові проблеми. Або через обставини середовища: недостатній нагляд, батьки, які не є ресурсом для дитини тощо», 

— пояснює доктор Єглік, провідна дослідниця грумінгу в США. 

На відміну від офлайн-грумінгу, який може тривати місяці або роки, онлайн-грумінг відбувається значно швидше: у 69% досліджуваних випадків сексуальний контент з’являвся в розмові вже в перші 30 хвилин, а у 98% — протягом першого дня.

Онлайн-хижак — це людина, яка використовує інтернет для встановлення контакту з дитиною з метою маніпуляції, експлуатації, шантажу або отримання особистих даних. Це не обов’язково незнайомець у звичному уявленні. Часто йдеться про людину, яка поступово входить у довіру і лише з часом змінює характер спілкування.

Цілі можуть відрізнятися. Одні намагаються отримати інтимні фото або відео, щоб використати їх для тиску. Інші — збирають персональні дані: адресу, школу, розклад. У багатьох випадках схема подібна: спочатку встановити довіру і стати значущою людиною для дитини.

Найчастіше такі контакти виникають там, де діти активно спілкуються між собою:

• TikTok і Instagram — коментарі та приватні повідомлення
• Discord — ігрові сервери і голосові чати
• Roblox, Minecraft, Fortnite — внутрішньоігрові чати та спільна гра
• Twitch і YouTube — коментарі під стрімами
• Telegram — відкриті групи за інтересами

Спільною рисою цих платформ є легкість встановлення контакту і можливість залишатися анонімним. Написати незнайомій дитині так само просто, як поставити лайк. Модерація зазвичай реагує вже після скарг, а не на етапі першого контакту. Алгоритми не здатні відрізнити звичайне спілкування від маніпуляції, яка лише маскується під дружню взаємодію.

Вікові групи і ризики

Ризик існує для дітей будь-якого віку, але проявляється по-різному — залежно від того, скільки дитині років і як вона сприймає онлайн-світ.

Дошкільнята та молодші школярі зазвичай не усвідомлюють, що можуть опинитися в небезпечному контакті. Для дитини п’яти–семи років у Roblox чи Minecraft співрозмовник — це просто гравець, а не незнайома людина. Якщо хтось допомагає будувати, підказує або грає разом, це сприймається як дружня взаємодія, а не потенційна загроза.

Молодші підлітки — 10–13 років — часто найбільш вразливі. Вони вже активно спілкуються в соцмережах і месенджерах, але ще тільки вчаться розпізнавати маніпуляції. У цьому віці дуже важливо відчувати, що тебе розуміють і підтримують. Тому довіра до «друга онлайн» може з’явитися швидко — особливо якщо ця людина уважна, постійно на зв’язку і говорить правильні слова.

Старші підлітки — 14–17 років — частіше стикаються з іншими ситуаціями. У спілкуванні може з’являтися інтимний контент — іноді через довіру, іноді через емоції або тиск. Те, що спочатку виглядає як особистий обмін, може згодом бути використане проти них. Це явище називається сексторшн — коли отримані матеріали стають інструментом шантажу.

За даними Національного центру зниклих і експлуатованих дітей США (NCMEC), у 2023 році організація отримала 26 718 повідомлень про фінансовий шантаж дітей — більш ніж удвічі більше, ніж у 2022 році (10 731 випадок). 

 Більшість жертв — підлітки-хлопці. У деяких випадках ситуація завершилася трагічно — діти зводили рахунки з життям протягом кількох годин після початку шантажу. (Джерело: NCMEC, 2024)

Як хижаки працюють: схеми і грумінг

«Грумінг виглядає як доброта — саме тому він працює. Це дуже повільно. Дуже стратегічно», 

— каже Angie Morris, медична менеджерка Центру сексуальних травм Community Hospital Anderson. 

За її словами, зловмисники хочуть стати єдиною людиною, на яку дитина справді може покластися. 

Одна з найпоширеніших помилок — очікувати, що дитина одразу відчуває, що щось не так. 

• Контакт
  Знайомство починається з простого повідомлення: коментар, питання про гру, реакція на допис. Нічого підозрілого.
• Довіра
  З’являється увага. Постійна присутність. Інтерес до деталей. Виникає відчуття, що цю людину справді хвилює те, що відбувається.
• Ізоляція
  Поступово звучать фрази: «це між нами», «не розповідай», «тебе не зрозуміють». Коло довіри звужується.
• Зміщення меж
  Розмова змінюється. Через жарти, «відвертість», питання. Теми стають особистішими.
• Тиск
  Коли межі вже зміщені, з’являється вплив. Через страх, провину або залежність. Те, що дитина сприймала як довіру, починає працювати проти неї.

Грумінг не виглядає як загроза на початку. Саме тому він працює. Він може тривати тижнями або місяцями. І весь цей час дитина може бути впевнена, що це справжня дружба.

Роль алгоритмів і платформ

Платформи не є нейтральним середовищем. Алгоритми не завжди здатні розпізнати маніпуляцію, особливо на ранньому етапі контакту.

Рекомендаційні системи TikTok або Instagram не «бачать» ризику. Вони не знають, що підліток, який переглядає відео про самотність або конфлікти вдома, може бути більш вразливим до впливу. Але це бачать інші користувачі. І саме такі профілі часто стають мішенню: відкриті акаунти, особистий контент, публічні емоції, розмови про проблеми.

Платформи намагаються реагувати.
Meta запровадила стандартний режим для підлітків в Instagram: писати їм можуть лише ті, з ким уже є зв’язок, а у запитах на переписку не можна надсилати фото, відео чи голосові повідомлення до прийняття запиту. (Джерело: Meta, 2024)

TikTok ще з квітня 2020 року повністю заборонив особисті повідомлення для акаунтів користувачів, молодших 16 років. Для користувачів 16–17 років діють додаткові обмеження на повідомлення». (Джерело: TikTok Community Guidelines)

Але ці обмеження не є повністю ефективними. Їх обходять — через неправдивий вік або перехід на інші платформи з менш жорсткими правилами. Модерація в більшості випадків працює вже після скарги. Тобто тоді, коли контакт уже відбувся.

Ознаки небезпеки

Батьки часто дізнаються про те, що сталося, вже після. Не тому що не звертали уваги — а тому що не знали, на що звертати увагу.

За даними британської організації NSPCC, ознаки грумінгу легко сплутати зі «звичайною» підлітковою поведінкою — саме тому їх так часто пропускають. Серед поведінкових змін, які варто помітити:

— дитина стала більш замкненою або, навпаки, тривожною
— ховає екран, коли хтось підходить, або стала секретною щодо того, з ким спілкується онлайн
— різко змінює настрій після часу в телефоні
— з’являються нові «друзі», про яких дитина нічого не розповідає
— отримує гроші, подарунки або речі, які не може або не хоче пояснити

(Джерело: NSPCC — ознаки грумінгу; NSPCC — онлайн-насильство)

Жоден із цих сигналів окремо не є доказом. Але кілька разом — привід для відвертої розмови.

Чому діти мовчать

Спілкування може не сприйматися як небезпечне. 

Дитина може відчувати складні почуття — лояльність, захоплення, любов, а також страх, розгубленість і тривогу водночас. Для багатьох жертв онлайн-грумінгу усвідомлення того, що стосунки були маніпулятивними, приходить лише через місяці або роки після завершення контакту. (Джерело: NSPCC)

Зловмисник заздалегідь готує ґрунт для мовчання. 

Діти можуть боятися «зруйнувати» стосунки, які їм подавали як особливі або таємні. Зловмисник маніпулює самооцінкою дитини та її вразливістю, що додатково ускладнює розголошення. Навіть коли дитині вкрай некомфортно або боляче від того, що від неї вимагають, вона може відчувати себе відповідальною за збереження стосунків або боятися, що розповідь призведе до покарання, відмови чи шкоди. (Джерело: Saprea)

Ннавіть якщо дитина розуміє, що щось пішло не так, — сором і страх сильніші за бажання отримати допомогу. 

Серед причин нерозголошення — відсутність людини, якій можна довіритися; нерозуміння того, що відбувається насправді; сором або збентеження; страх перед наслідками. Дослідження NSPCC показало, що 90% опитаних дітей мали принаймні один негативний досвід розголошення — здебільшого через неналежну реакцію тих, кому вони розповіли. (Джерело: NSPCC — No one noticed, no one heard)

Саме тому найважливіше, що можуть зробити батьки заздалегідь — це не встановити фільтри, а створити умови, за яких дитина знає: вона може прийти і не отримати у відповідь «як ти могла».

Помилки батьків і ризики неправильних дій

Бажання захистити дитину — природне. Але деякі способи захисту працюють проти.

Найпоширеніша помилка — заборони замість пояснень. «Не спілкуйся з незнайомцями онлайн» звучить розумно, але для підлітка, чиє соціальне життя наполовину відбувається в мережі, це порожня інструкція. Вона не пояснює, чому, і не дає інструментів, що робити в конкретній ситуації.

Інша крайність — ігнорування онлайн-життя дитини. Дослідження Pew Research Center показало, що переважна більшість батьків говорять із дітьми про те, що прийнятно робити онлайн, — але значно менше використовують технічні інструменти моніторингу. Проблема не в кількості розмов, а в їхній якості: знати платформи, якими користується дитина, і бути «в контексті» — не те саме, що читати всі повідомлення. (Джерело: Pew Research Center)

Надмірний контроль має зворотний ефект. Дослідження доктора Густаво Меша з Університету Хайфи показало: батьки, які жорстко обмежують онлайн-активність дітей, фактично досягають протилежного результату — підлітки з більшою імовірністю приховують ризиковану поведінку. 

Батьки, які використовували активний підхід, самі визнавали: «Я бачила, що відбувається, коли забираєш телефон. Це просто робить дитину хитрішою». Довіра руйнується — а разом із нею і шанс, що дитина прийде з проблемою. (Джерело: Journal of Child and Family Studies, 2023)

Окрема категорія помилок — реакція в кризовій ситуації. Публічне обговорення, звинувачення дитини, самостійні спроби «розслідувати» і написати зловмиснику — все це поглиблює травму і знищує докази. 

Як навчити дитину захищатися

Цифрова грамотність — це не курс у школі раз на рік. Так само як і в інших сферах життя, батьки формують цифрову безпеку через регулярні, вікові розмови з дітьми та підлітками.

(Джерело: ThinkUKnow — https://www.thinkuknow.co.uk/parents/)

Дитина повинна знати кілька базових речей: 

• Не всі люди онлайн є тими, за кого себе видають — і це не параноя, а факт. Особиста інформація — номери телефонів, домашні адреси, дані про школу — не повинна поширюватися онлайн або передаватися незнайомцям.
•  Якщо хтось просить тримати спілкування в таємниці від батьків — це сигнал тривоги, а не знак особливої довіри. Якщо розмова переходить на теми тіла або інтимного — можна і треба зупинити її і піти. 
• Корисно не просто розповідати правила, а відпрацьовувати конкретні ситуації: коли дитина заздалегідь знає, що сказати і зробити, вона з більшою імовірністю скористається цими навичками в реальному житті. 

Наприклад: 

• «Мені некомфортно, я виходжу з чату»
• «Я не надсилаю фото людям, яких не знаю особисто»
• «Я розповім батькам» (Джерело: NSPCC )

Дослідження Digital Wellness Lab показує, що навчання дітей блокувати небажаний контакт і скаржитися на нього — разом із поясненням, чому це важливо — формує навичку активного захисту, а не лише пасивного уникнення. (Джерело: Digital Wellness Lab)

Практичні правила для будь-якого віку:

• не ділитися адресою, школою, розкладом і номером телефону з незнайомцями онлайн 
• не надсилати фото або відео незнайомцям — навіть якщо вони надіслали своє першими
• блокувати і скаржитися, якщо щось здається дивним 
• повідомляти дорослого, якому довіряєш, якщо щось пішло не так

І найважливіше: дитина має знати, що якщо вона щось зробила і тепер боїться — вона все одно може прийти. 

Практичні кроки для батьків

«Зловмисники повільно зміщують межі, тому діти часто не усвідомлюють або надто бояться говорити про те, що відбувається. Батьки та опікуни є ключовими у тому, щоб допомогти дітям розпізнати грумінг і краще їх захистити»,— 

наголошує Beverly Hutchison, виконавча директорка Dee Norton Child Advocacy Center

Профілактика:

Відкрита комунікація і близькі стосунки між батьками і дітьми пов’язані з меншою схильністю до ризикованої поведінки онлайн. 

За даними дослідження Family Online Safety Institute (FOSI), 89% дітей кажуть, що почуваються краще, звертаючись до батьків, якщо щось онлайн викликає в них тривогу. Відкрита комунікація залишається одним із найпотужніших інструментів батьків для підтримки цифрового благополуччя дитини. Питати не «з ким ти спілкуєшся» в тоні допиту, а «що цікавого сьогодні онлайн» — і справді слухати відповідь. (Джерело: NTIA / AAP, 2024; FOSI, 2025)

Технічні налаштування, які реально допомагають:

• закритий профіль у соцмережах
• вимкнена геолокація в публічних дописах 
• обмеження особистих повідомлень від незнайомців 
• двофакторна автентифікація на акаунтах дитини

Дослідження UNICEF Innocenti показує, що загальні стосунки батьків і дітей та офлайн-моніторинг повсякденного життя знижують ризики для дитини в мережі ефективніше, ніж технічний контроль онлайн-активності. 

Батьківський контроль — корисний інструмент для молодших дітей, але не панацея для підлітків. Якщо дитина знає про моніторинг і довіряє батькам — це працює краще, ніж прихований контроль. (Джерело: UNICEF Innocenti Discussion Paper, 2021)

Масштаб проблеми і статистика

Україна

Восени 2024 року громадська організація Dignity Online by #stop_sexтинг спільно з Державною службою якості освіти та Proinsight Lab опитала 1 799 дітей віком 10–17 років з усієї України — перший масштабний зріз проблеми в країні.

Понад 75% українських дітей проводять онлайн щонайменше три години щодня. Найпопулярніші платформи — YouTube, Telegram, TikTok, Viber та Instagram. Майже кожна десята дитина приймає всі запити на додавання в друзі без розбору.

Кожен третій підліток стикався хоча б з одним проявом сексуального насильства онлайн: 19,7% отримували повідомлення з сексуальним підтекстом, 13,2% — небажані інтимні зображення, 12,6% — прохання надіслати власні фото. Кожна п’ята дитина була готова зустрітися з незнайомцем з інтернету — у 2020 році цей показник становив лише 7%. При цьому 64% хлопців і 55% дівчат не розповіли нікому про пережите.

За словами Олесі Волошиної, заступниці керівника Департаменту захисту прав дітей Офісу Генерального прокурора, нині кожне третє правопорушення проти дитини в Україні скоюється в інтернеті, з них 89% — пов’язані із сексуальною експлуатацією. Реєструється лише кожна десята справа. Вік жертв знижується: якщо у 2023 році діти до 14 років становили половину постраждалих, то у 2024-му — вже 63%.

Окрема загроза — використання штучного інтелекту. Понад 3% опитаних підлітків стикалися з тим, що їм надсилали фейкові фото або відео нібито за їхньої участі — згенеровані для шантажу. (Джерело: RFI Українською,)

Міжнародний контекст

Комітет Ради Європи з Ланцаротської конвенції у своєму першому комплексному звіті на основі опитування 36 держав констатував: збір надійних даних про сексуальну експлуатацію дітей залишається критичною прогалиною в більшості країн — без якої неможливо ані оцінити масштаб проблеми, ані формувати ефективну політику. (Джерело: Lanzarote Committee, Council of Europe, 2025)

За даними UNICEF Україна, понад 50% дітей віком до 15 років перебувають онлайн. За результатами опитування U-Report, 26% молодих людей віком 15–24 роки спілкуються з незнайомцями на особисті теми в інтернеті, а близько третини зізнались, що їхня особиста інформація — фото, відео, дописи — була поширена в мережі без їхньої згоди. (Джерело: UNICEF Україна)

На глобальному рівні у 2023 році IWF зафіксувала рекордну кількість вебсторінок із матеріалами сексуального насильства над дітьми — 275 652, з них 92% містили «самогенерований» контент. (Джерело: IWF Annual Report 2023)

Кіберлінія NCMEC у 2023 році отримала понад 36,2 мільйона повідомлень про підозрювану сексуальну експлуатацію дітей — на 12% більше, ніж у 2022-му. Кількість звернень щодо онлайн-схиляння дітей значно зросла порівняно з попередніми роками. З 2021 року організація задокументувала щонайменше 36 випадків суїциду підлітків унаслідок фінансового шантажу; у 2024 році надходило близько 100 таких повідомлень щодня. (Джерело: NCMEC CyberTipline Data 2023; NCMEC, 2025)

Куди звертатися і що робити у разі інциденту

• Кіберполіція України: cyberpolice.gov.ua, телефон 0 800 505 170 (безкоштовно)
• La Strada Ukraine — психологічна та юридична допомога у випадках насильства щодо дітей: 0 800 500 335
• Національна дитяча гаряча лінія за телефоном 0800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів) або 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів)
• Корисні посилання від Stop_sexтинг:

1. повідомити про матеріали сексуального насильства над дітьми: https://report.iwf.org.uk/ua
2. чат-бот з інструкцією для дітей та підлітків: https://stop-sexting.in.ua/chatbot/
3. психологічна консультація для батьків та постраждалих дітей: https://stop-sexting.in.ua/adult/psykholoh/

• Для батьків і педагогів: платформа «Дія.Освіта» має безкоштовні матеріали з цифрової безпеки.
• Міжнародний ресурс ThinkUKnow — один із найповніших освітніх ресурсів для пояснення онлайн-безпеки дітям різного віку (англійською)
• Якщо інтимні зображення вже потрапили в мережу — NCMEC пропонує безкоштовний інструмент для їхнього видалення: TakeItDown.ncmec.org.
• Мінцифри розробило гайд «Сексуальне насильство в інтернеті: що це і як запобігти» У документі проаналізували 10 реальних справ, серед яких були, в тому числі постраждалі неповнолітні
• Зберегти докази до того, як щось видаляти: заблокувати зловмисника, але не видаляти профіль і переписку — це може стати в пригоді правоохоронцям для ідентифікації та зупинення злочинця. 
• Якщо дитина пережила шантаж або тиск — розглянути звернення до психолога. 
• Навіть якщо ситуація здається «не настільки серйозною для поліції» — повідомити варто. Кіберполіція веде облік таких випадків, і навіть якщо конкретна справа не дійде до суду, ці дані допомагають відстежувати активність конкретних зловмисників.

Чеклист для батьків

Складено на основі рекомендацій NSPCC, NCMEC та Childnet International:

—   Чи знає ваша дитина, що може прийти до вас з будь-якою проблемою онлайн, без страху покарання?

—   Чи закритий її профіль у соцмережах і вимкнена геолокація?

—   Чи обмежені особисті повідомлення від незнайомців у налаштуваннях платформ?

—   Чи знає дитина, що не можна ділитися адресою, школою і фото з незнайомцями онлайн?

—   Чи є у вас спільна домовленість: якщо щось здається дивним — вона скаже?

—   Чи знає дитина слово або фразу, яку може написати вам у будь-який момент — сигнал, що потрібна допомога?

—   Чи перевірили ви разом налаштування приватності хоча б раз за останній рік?

Безпека дитини в інтернеті — це не разова бесіда і не список заборон. Це культура, яку будують щодня: через довіру, через відкриті розмови, через готовність почути щось незручне і не відреагувати осудом.

Зловмисники розраховують на мовчання. На те, що дитина побоїться сказати, а батьки не помітять або не повірять. Найефективніший захист — це не фільтр і не моніторинг, а  дитина, яка знає: вдома її почують.