Старший солдат Анатолій Остапчук останні кілька місяців проходить службу на посаді стрільця взводу охорони роти охорони одного з ТЦК Івано-Франківської області.
Про це розповіли на сторінці Івано-Франківського центру комплектування та соціальної підтримки.
Чоловік проходив строкову службу, демобілізувався, але відразу після початку повномасштабного вторгнення добровольцем знову вступив до лав Збройних Сил України.
Бойовий шлях військового розпочався в Іноземному батальйоні після чого продовжив службу в зенітно-артилерійському дивізіоні окремої танкової бригади. У складі підрозділу брав участь в боях на Харківщині та Донеччині, захищав місто-фортецю Бахмут. Отримав важке поранення поблизу населеного пункту Дворічна на Куп’янському напрямку, частково втратив слух і довго лікувався в госпіталях.
Захисник не жалкує, що зробив свій вибір. Хоча, каже відверто, що йому дуже неприємно бачити, як змінилося ставлення цивільного населення до військових, які внаслідок поранення несуть службу за місцем проживання.
Незважаючи на те, що має підстави для звільнення, хотів повернутися до своїх побратимів, але стан здоров’я поки не дозволяє йому цього зробити.
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному словнику. Незалежність – це коли усе, що ти робиш, має тепер інший сенс, але
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні