Коли немає куди подітися

  • Ця жінка з дитинства звикла до біди, лиш іноді замислюється, чому така нещаслива. На її плечах син-підліток з аномалією мозку, трохи молодша донька, яка живе на пігулках, і ще маленький синочок. Сім’я мешкає в квартирі з родичами, і життя там нестерпне: їм постійно вказують на двері, а свою кімнату доводиться замикати на ключ.

    Забула, як радіти

    З Лесею Протас можемо зустрітися лише в обід – коли вона гуляє з дітьми. Більше жінка не має як вирватися з дому, в гості запросити теж не варіант – не та атмосфера.

    Надворі її одразу помітно: поруч хлопчик у візку, ще одне мале хлоп’я бігає навколо, як дзиґа, і серйозна дівчинка з довгим волоссям, котра весь час допомагає мамі. А без допомоги там не обійтися: найстарший, 15-річний Ярослав, той, що у візку, постійно вередує, шарпає маму за ґудзики і волосся – так показує, коли щось хоче. А чотирирічний Матвійчик ні секунди не всидить на місці, весь час хоче мамі щось розказати чи запитати. У малого гарна зачіска. Леся сміється – мусила щось вигадувати, бо хлопчик навідріз відмовляється стригти волосся, а тим паче, якщо за ножиці береться хтось чужий.

    Матвійчика, як правило, бере на себе 14-річна Аліна, малюк слухає сестричку. Це її основний обов’язок – погуляти з братиком. Всіма іншими клопотами займається мама: «Хай зараз насолоджується молодістю, ще встигне наробитися в житті». Та й за багато років Леся уже навчилася сама собі давати раду, хоч і майже забула, як це – радіти. 

    Біда за бідою

    Жінка ще змалку бачила біду. Її тато був психічнохворий, у хаті весь час траплялися якісь катавасії. Після одруження здавалося, що життя потроху налагоджується. Вона завагітніла, почувалася чудово. Народжувала Леся дуже важко, дитина була обвита пуповиною. Коли немовля з’явилося на світ, то не подало ні звуку, медики забрали в реанімацію, під’єднали до апарата штучного дихання. Потім ще місяць мама з дитям пролежали в обласній дитячій лікарні.

    Лікували пневмонію.

    У вісім місяців хлопчика, тримаючи за руки, намагалися поставити на ніжки, але вони підкошувалися. Медики відразу сказали – параліч, ходити не буде ніколи. Аномалія центральної нервової системи. «Коли робили МРТ, сказали, що в нього половини мозку немає – придушений», – розповідає Леся.

    Батьки не здавалися, регулярно возили сина на масажі, і таки трохи відтелепали. Зараз Славчик може сам ходити, ось тільки треба весь час бути коло нього: якщо починається епілептичний напад, хлопчина падає і може добряче забитися. За день може бути до десяти нападів.

    «Гляньте, які у нього добрі очі, я його так люблю… – каже Леся. – Мені якось пропонували віддати його в інтернат для дітей з інвалідністю – аби трохи легше жити було. Я собі навіть уявити такого не можу».

    Далі сім’ю чекала нова біда. Одного ранку Леся прокинулася, а чоловік уже не дихав. Помер уві сні. Поруч. Жінка лишилася сама з двома дітьми: півторарічний хворий Славчик і двомісячна Алінка. Плакала днями і ночами. До реабілітолога більше не їздила, бо вже не мала змоги платити, навчилася сама робити масажі. Коли виходила гуляти, то спершу зносила надвір один візочок, а потім інший. Якщо треба було в магазин, лишала дітей на сусідів чи подруг. Славчик з кожним днем ставав все більш активним, ні хвилини не хотів спокійно посидіти.

    Допомоги не було звідки чекати. Хоч жінка і мешкає у трикімнатній квартирі разом з мамою і братом. На той час мама була після складної операції, а брат – алкозалежний.

    Потім Леся зустріла свого другого чоловіка, хоча від цих стосунків лишилася єдина радість – Матвійко. Ще коли вона була вагітна, чоловік почав страшенно пиячити. Леся просто не витримала і вигнала його з дому. Знову все сама тягла. Жінка каже, так втомилася, що більше не хоче навіть чути про заміжжя.

    Аби забиралася з хати

    В хаті атмосфера постійно напружена. Леся з дітьми живе у своїй кімнаті, там тримають навіть холодильник. «Мушу ховати холодильник. Раніше я готувала для дітей, але приходив п’яний брат і все з’їдав, – розповідає жінка. – Скільки я з ним не сварилася, нічого не мінялося. Я не витримала і взяла в кредит холодильник, тепер свою кімнату замикаю на ключ, коли йдемо з дому».

    Мама постійно захищає Лесиного брата, а той не гребує весь час скандалити і кричати, аби Леся забиралася з дому зі своїми дітьми. Хоча Славчик дуже любить дядька, щоправда, лише коли той тверезий, іноді вони навіть бавляться разом. Але найдужче старший син прив’язаний до мами. Як тільки Леся починає збиратися, аби кудись вийти, Славчик одразу впадає в істерику: бачить, що його не вдягають, отже лишають удома.

    Хлопчик сам не вміє їсти, може лиш за яблуко взятися, але раз вкусить і кидає. Хоча їсти дуже любить: через кожні пів години його треба годувати. Найбільше йому смакує картопля – може їсти її постійно.

    Леся якось спробувала залишати сина в дитсадку, але першого ж дня вже через годину звідти зателефонували, аби негайно забирала хлопця, бо з ним не можуть впоратися – надто неспокійний: парту перевернув, ручки гризе. Славчик і вдома такий: дере і ламає. Усе треба ховати. Одного разу навіть розбив вікно.

    «Чому я така нещаслива?»

    «Знаєте, як би страшно це не звучало, та я вже навіть звикла до проблем і бід, – каже Леся. – Все, що я бачу, – це хата, кілька годин прогулянки з дітьми й вибігти за продуктами. І так уже роками. Зі Славчиком неможливо кудись поїхати, він просто не витримає. Іноді рояться думки в голові: чому я така нещаслива? Єдина моя втіха – діти».

    Аліна любить малювати і має вперту вдачу, як у тата, хоча його й не пам’ятає. Найменший Матвійко теж обожнює малювати. До речі, через кілька днів він святкуватиме свій день народження. Хлопчина чує про своє свято і миттю летить до нас, аби гордо повідомити, що ось-ось йому мають прийти посилки на пошту: одна велика і одна маленька. То його подарунки від волонтерів. Там будуть кеди, але найголовніше – багато цукерок. 

    Орендувати бодай крихітну квартиру Леся не має змоги, всі соціальні виплати йдуть на дітей, багато витрачається не лише на лікування і підгузки для Славчика, але й в Аліни серйозні проблеми зі щитовидною залозою, дівчинка постійно на пігулках.

    Наталя МОСТОВА

    P.S. Допомогти сім’ї можна, переказавши кошти на рахунок ПриватБанку 4731219120657667 (Леся Протас).

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!