У Братківцях ще років 20 тому того, хто не мав у себе на городі полуниць, називали гнилюхом. Колись «з полуниць» будували собі хати і робили пишні весілля. Але тепер тут більше немає таких ягідних врожаїв. Місцеві кажуть, у тому винні трохи природа, трохи – люди.

Замість кошиків відерця

До Братківців дістатися не складно – цілий день їздить комунальний автобус. Більшість пасажирів цього маршруту – з порожніми відрами. Вертаються з франківського базару – продавали полуниці. І так щоліта.

Братківці завжди славилися багатими полуничними врожаями. Люди кажуть, завдяки ґрунту, який насичений азотом. Ну, і садити ягоди треба обов’язково з любов’ю.

Переважно тут росте старовинний сорт «Вікторія» – ягоди невеличкі, м’які і солодкі. В селі чи не в кожній хаті пивниці заповнені ягідними закрутками, з полуниць роблять навіть вино.

Цьогоріч полуниці дозріли пізно – аж в середині червня. Тому сезон тільки стартував. Але тепер у  Братківцях нема стільки полуниць, як колись: раніше до міста возили їх великими кошиками, а тепер – відерцями. Місцеві кажуть, у тому винні трохи природа, трохи – люди, а ще дуже зросла конкуренція.

«Колись на франківський базар тільки із Закарпаття привозили, а зараз яких полуниць лиш нема: іспанські, турецькі, польські… – говорить місцева жителька пані Марія. – Перекупки висипають ті ягоди в плетені кошики і підписують, начебто з Братківців. Бо люди хочуть натурального, без хімії, тому, як чують, що «привізна», йдуть геть». 

У Братківцях переконують, що більшість місцевих ґаздів полуниці не кроплять хімікатами: «Та ж ті самі ягоди їдять і наші діти. Так, не кропити невигідно: поки збереш тих полуниць, то зо два відра нездалих, гнилих треба викинути. Зате совість чиста, що нікому не буде біди від твоїх ягід». Звісно, є фермери, які цілковито живуть з полуничного бізнесу, тому мусять підгодовувати свій врожай всілякими добривами.

«Пам’ятаю одного чоловіка з села, який вирощував багато ягід на продаж, – розповідає Галина Петрів. – Коли йшов підживлювати город, то вдягав екіпірування з ніг до голови – така сильна хімія була. А потім якось побачила його у Франківську, стояв коло пологового, продавав полуниці, і знаєте, що казав людям? «Беріть, то екологічно чиста». Слава Богу, вже прикрив свій бізнес – хоч нікого не потруїть».

Найліпше полуниці продаються в обідній час: у людей тоді перерва на роботі, йдуть на базар. А ще під вечір непогані торги – люди йдуть додому з роботи і теж повертають на базар.

Від снігу до снігу

Весь сезон у селі їдять полуниці і вранці, і ввечері – просто на городі, навіть не миючи. Кажуть, після такого ягідного курсу організм дуже відновлюється, в багатьох людей перестає боліти голова – нормалізується артеріальний тиск.

Як пояснюють у Братківцях, аби на базарі вибрати натуральні полуниці, треба їх добре нюхати. Органічні ягоди мають пахнути. А ще вони не повинні бути ідеальними і надто красивими, ніби пластмасові чи воскові.

«Одного разу я продавала на базарі ягоди та й їла потроху ті, що зелені, – розповідає жителька Братківців. – А якась пані до мене підходить та й каже: «Йду до вас купувати полуниці, бо бачу, що їсте їх».

Останні два роки братківські полуничні врожаї добряче понищили личинки хруща – пооб’їдали коріння. Трохи давніше, коли сільські поля обробляли, то на людських городах було менше шкідників, а тепер «вилазить всяка нендза». І ще ґрунти дуже виснажилися – полуниці значно менше родять. Врожай не щороку. Погода теж своє дає, наприклад, торік ягоди перемерзли.

Та головне – люди в селі вже не дуже й хочуть садити їх, як колись. Кажуть, коло того треба наробитися від снігу до снігу. А збути потім нема де. Гуртовики в село майже не приїжджають, бо полуниці – то не морква чи капуста. Ягоди стояти не будуть, треба збувати негайно, а це великий ризик. Якщо і купують гуртом, то за дуже низьку ціну.

Та й робити на городі вже нема кому: молоді не хочуть, трохи старші швидше поїдуть до Польщі «на полуниці», тим паче їх там беруть з руками-ногами, бо вони мають навики в цій справі. Багато фермерів перепрофілювалися на гречку, сою, зернові – кому що вигідніше. Коло братківських полуниць лишаються самі пенсіонери, садять для своєї родини, а що зостається – на базар.

«У Європі люди виходять на пенсію і їдуть мандрувати навколо світу, а ми – на поле, садити ягоди. Хоч якийсь підробіток, – сміється Оксана Гураль. – Ми жартуємо, що то в нас такі заняття йогою: спершу на городі добряче позгинатися, а тоді по відру в руки – і на базар».  

Колись братківські ґаздині возили продавати свої ягоди майже по всій області. В районах було вигідніше збувати. Сідали в нічні поїзди, і хто куди: Долина, Болехів, Рожнятів, Перегінськ, Надвірна, Бурштин і навіть на Львівщину. Але ніколи не їхали в бік Городенки і Коломиї – там люди завжди мали свої ягоди. А тепер найбільший споживач полуниць – Івано-Франківськ.

Свого часу з полуниць люди будувалися, весілля робили – на заробітки не треба було їхати. Пам’ятаю, у 90-х завдяки одному ягідному сезону можна було покласти фундамент на хату і вимурувати. Тепер і близько того нема, – сміється Мирослава Бідочко. – Наприклад, якщо людина має 20 соток полуниць, то зараз за сезон може заробити не більше п’ятдесяти тисяч гривень. Та й вже мало в кого так багато землі засаджено полуницями».

«Пам’ятаю, як ще малим був, то щоліта вся хата з самого ранку вже на ногах – гуртом йдемо на город збирати ягоди, – розповідає староста Братківців Назар Рибак. – І навіть не могло бути такого, аби хтось відмовився. Кожен сам розумів, що потім будуть і вареники з ягодами, і повидло з компотами. Та ще й якась копійчина з того буде». 

Хай молодь керує

Цікаво, що у Братківцях керує сама молодь. Назар Рибак – певно, один із наймолодших старостів в області. У липні йому виповниться 25 років. А директору Будинку культури Андрію Бідочку – 23 роки. Він музикант, має свій гурт. До речі, сільський хор славиться на всю область. Недавно в селі виграли проєкт на співфінансування нових костюмів для хору.

Староста каже, що з села навряд чи колись поїде – йому тут добре, звик до свого простору. Тим паче Братківці – велике і розвинене село, скоро відзначатиме 600-річчя.

«Хай уже молодь керує, це покоління внутрішньо вільне, виросло в свободі, має нове бачення, тому люди в селі їх і вибирають», – усміхається місцевий краєзнавець Ярослав Гап’як.

Чоловік годинами може розповідати про історію Братківців. Наприклад, про те, як у 1939 році тут проводили розкопки і знайшли повно речей бронзової доби. Або ж про місцеві криївки і братські могили упівців, а ще про колишню сільську священничу резиденцію, де часто бував Андрей Шептицький, навіть написав там пасторські послання. Тепер на тому місці дитсадок імені Шептицького. Братківці мають і свого чемпіона-футболіста – Роман Бочкур родом звідси.

На подвір’ї пана Ярослава є сторічний колодязь. Якось чистив його і знайшов старовинну срібну ложку.

Чоловік не вирощує полуниці, але знає про них багато. Подейкують, коли в 1868 році мало не пів Станіслава згоріло у відомій «мармулядовій пожежі», то все почалося з полуничного повидла – того дня саме його варили в тому помешканні. А ті полуниці були… з Братківців. Може, то були і сливи, але теж із Братківців. «Думаєте, це лише сільські байки? – усміхається Ярослав Гап’як. – Хтозна, хтозна…»

Наталя МОСТОВА