Маркіян Сакулич вражає своєю недитячою мужністю і силою.
У своїх шість років хлопчик випереджає однолітків у спорті та навіть може з місця зрушити легковий автомобіль, інформують “Вікна”.
Тренер спортивного клубу «ОКАМІ карате», Володимир Сакулич приємно вражений здібностями сина. Каже, що справжні чоловічі якості в Маркіяна проявлялися ще з пелюшок.
Помітивши природні здібності сина, батько привів його у власну спортивну студію з карате. Маленький Маркіян з легкістю запам’ятовував прийоми і з легкістю відпрацьовував їх на суперниках. Згодом батько зрозумів, що сина слід переводити в старшу групу. Там маленький хлопчик нарівні змагався із вищими і старшими хлопцями, які побували на змаганнях як в Україні, так і за кордоном. Такий прогрес став помітним всього за один рік.
— Я не хочу хвалитися, проте помітив, що з усіх дітей мій шестилітній син найсильніший. З легкістю він випереджав і семи- і восьмирічних дітей у перетягуванні канату та в інших силових вправах, — зауважує Володимир Сакулич.
Окрім того, Маркіян добре себе проявляє і в навчанні в школі, яку створив його батько.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи