У Всесвітній  день радіо (13 лютого) говоримо з Мар‘яною Стринаглюк – журналісткою та ведучою радіо «Дзвони». Її авторська програма «Веселий гармидер» стала найкращою дитячою радіопрограмою  року за версією премії Teen Awards. Про це,  а також про журналістику та 25-річчя трудового шляху наша розмова.

• З чого почалась ваша кар‘єра на радіо?

Любов‘ю до журналістики мене «заразив» тато – Роман Андріяшко, який віддав цій професії все своє життя. Пам’ятаю з дитинства, як я бавлюсь на підлозі ляльками, а поруч за столом сидить тато з портативним магнітофоном і розшифровує свої інтерв‘ю. Мене зачаровувала ця робота! А ще я страшенно любила, як він  брав мене з собою у відрядження і ми їхали в села на зустрічі з різними людьми. Я бачила, як поважають журналіста, і це викликало бажання йти цим шляхом. Але тато вважав, що журналістика – це не професія для жінки, тому я закінчила філфак ПНУ, але в серпні 1996 таки почала працювати на обласному радіо. Не віриться, що цьогоріч святкуватиму 25-річчя свого трудового шляху. Здається, це було вчора! Перші записи в студії, перші репортажі, інтерв‘ю…

• То якими були оті «перші кроки» у журналістиці?

 Все розпочалось з першого репортажу, який я написала в 10 років. Це була розповідь про дитячий ансамбль народного танцю «Радість», в якому  тоді займалася. Мені хотілося всім розповісти про ці заняття та про нашого чудового, самовідданого керівника – Любов Харебіну, і це вдалося!

Репортаж виявився таким вдалим, що його взяв до Львова Василь Лизанчук – близький приятель мого тата ,а згодом професор журналістики ЛНУ. Там він показував студентам мій репортаж, як приклад вдалої учнівської роботи.

• А що було далі?

А  далі, коли я вже працювала на обласному радіо, то першою вдалою програмою, яка запам’яталася, було інтерв’ю з Сестрами Служебницями Непорочної Діви Марії з Івано-Франківська. Я тоді вперше в житті побачила монастир і черниць, і мене вразила їхня привітність і відкритість. Мабуть, саме це й визначило коло моїх майбутніх зацікавлень.

 1 грудня 1996 року в ефір вийшла перша духовно-релігійна програма “Поклик віри”, яку вела разом зі своїм чоловіком Любомиром Стринаглюком. Ця щотижнева радіопередача проіснувала на обласному радіо 20 років!

 

• За цей час вам траплялась нагода говорити з багатьома цікавими людьми. Які гості запам‘ятались найбільше?

Цікавих героїв  було так багато, що виокремити бодай 10 із них мені важко. Маю таку емоційну особливість, яка мене професійно виснажує, але по-іншому я не вмію:  “закохуюсь по вуха” в героїв своїх радіопередач, пірнаю в їхнє життя, інакше не можу зробити якісний матеріал. Правда, ця закоханість довго не триває, бо треба робити нові й нові програми і відкривати своє серце на нових персонажів, але кожному з них я віддаю часточку себе. Тому, напевно, найцікавіший герой – то кожен останній гість. В даному випадку – о.Олександр Богомаз, з яким писала інтерв’ю 5 лютого. Це молодий священник з Мелітополя, який відкрив цілий світ особливого життя УГКЦ на теренах Донецького екзархату.

• Які теми програм/інтерв‘ю вам найбільше подобається висвітлювати?

Це два магістральні напрямки моєї діяльності: культура і релігія. Мене особливо цікавлять особистості, які творять чи творили у минулому культурний чи релігійний контекст. Творцями історії є люди – як і наші сучасники,так і ті, хто вже відійшов, але залишив свій слід на землі. Розповідати про таких людей – моя улюблена справа.

• Нещодавно ваш «Веселий гармидер» взяв перемогу у номінації «Найкраща дитяча теле/радіо програма» за версією премії Teen Awards. Розкажіть про програму.

Перший випуск дитячої програми “Веселий гармидер” вийшов в ефір 12 жовтня 2008 року. Починалось усе з творчого знайомства з маленькою співачкою. Тоді в програмі ми мали чіткі рубрики, куди запрошували різні юні таланти, серед яких бували і танцюристи, і художники, і музиканти і навіть дитина, яка займалась цирковою гімнастикою! Вже пізніше, десь із 2012 року ми стали популяризувати дитячу пісенну творчість: зрозуміли,що для радіо найбільш вдалою фокус-групою є діти-співаки.

Праця над програмами це завжди виклик і важка праця, але талановиті діти – це скарб нашої нації, і я дуже тішуся, що ми можемо запалювати нові зірки, давати їм старт у творчому житті.

 Зараз «Веселий гармидер» – це майданчик для того, щоб  імена талановитих дітей  ставали відомими широкій публіці. Звісно, “Веселий гармидер” – це не лише герої програми, оці талановиті діти Прикарпаття, про яких ми розповідаємо. “Веселий гармидер”  – це також діти, які ведуть програму, мій “творчий колектив”, яким радію і пишаюся, що саме їх відзначили премією “TEEN AWARDS”.

• Тож перемогу взяли ваші ведучі?

 Шкода, що кубок не можна розділити на всіх! Зараз ведучих у нас 13, віком від 8 до 16 років. Є новачки, які прийшли восени, а є «старожили»,які працюють в радіостудії вже 4 роки, серед них – Софія Федорів, Вікторія Гулько, Юлія Метенько. Тішуся,що одна з наших ведучих – Юлія Бучацька – зараз студіює журналістику в Києві, а Оленка Товарницька викладає ази майстерності в одній з творчих шкіл Івано-Франківська.

 Як вважаєте, сфера радіо не застаріла в сучасному світі цифрових технологій?

Радіо – це розмова, бесіда про те, що цікавить. Поки людям буде хотітися говорити і слухати, радіо не пропаде. Також радіо – це музика, без якої годі уявити собі людське життя.

• А як можна осучаснити радіо, щоб адаптувати його до теперішніх слухачів?

Треба, щоб воно було в он-лайн доступі, як наше Радіо Дзвони, яке можна слухати в будь-якій точці світу через додаток Radio Box. Мати можливість слухати  його без необхідності мати радіоприймач –  робить наше радіо  доступним для слухачів. Мені ж дуже подобається формат «віжен-студії», коли радіоінтерв’ю транслюється через веб-камери в  соцмережі, і слухач не тільки чує, але й бачить мовців. Це сучасний і дуже популярний формат, який приваблює багатьох слухачів.

Розмовляла Юлія Метенько, гурток журналістики Міського центру дитячої та юнацької творочості