Сирна пластика – оригінальний вид українського народного мистецтва, поширений на Прикарпатті.

Сьогодні у Брустурах, що на Косівщині, Свято сирної іграшки (коника).

Майже сто місцевих майстринь представили свої сирні вироби від традиційних ритуальних колачиків та баранчиків до багатофігурних складних мистецьких композицій.

Виставку сирної пластики розгорнули на обійсті відомої народної майстрині сирних виробів Марії Матійчук (1829-2009), а на її хаті відкрили та освятили  меморіальну дошку.

Тут, впродовж свого життя, талановита майстриня навчала сирному фігурному ліпленню свою ученицю, сьогодні Заслужену художницю України Марію Петрів.

Сирні коники, баранчики, олені, колачики та пташки, колись ліплені ватагами на полонинах, а зараз – жінками у своїх ошатних помешканнях, об’єднали навколо себе громаду, активістів, науковців, експертів та ін.

Під час фестивалю у Брустурах  відкрили пам’ятник сирному конику – перший і єдиний у світі.

Традиція виготовлення іграшок з сиру на Прикарпатті сягає давніх часів, а про її походження розповідає легенда, повідомляє «Галицький кореспондент».

Давним-давно сидів ватаг на полонині. Готував пастухам вечерю, задумався і не помітив, як грудка сиру впала в казан з гарячою водою. Юнак взяв ложку, витягнув той шматок сиру і здивувався: він став м’яким, тягучим. Потягнув його з одного боку, з іншого – так і коника виліпив. Спробував ще раз – знову вийшло. Відтоді й до самої осені вівчар ліпив коників, баранчиків та інші вироби.

Як прийшла пора спускатися з полонини хлопець мав цілу в’язку сирних виробів для своєї коханої. Одружившись, робив чоловік такі іграшки для своїх дітей. Цю пастушу забаву перейняли інші горяни і відтоді передають її від покоління до покоління.

Для виготовлення іграшок гуцули використовують свіжий сир із коров’ячого чи овечого молока. Щоб його виготовити, в тепле молоко, додають спеціальну закваску «гляг» («глєг») – загусле молоко зі шлунка молочного ягняти чи теляти. Тоді утворюється текучий і водночас в’язкий сир. Його треба покраяти на шматки та кинути в киплячу воду, одразу вихопити звідти і швидко зліпити фігурку.

Зліплену іграшку кидають у розчин солі, аби матеріал закріпився. Від сольової концентрації і залежить стійкість фігурки. Іграшки з сиру зберігають свою давню символіку, залишаються оберегом.

На Косівщині й досі без сирних коників не обходиться жодне свято: вони є стравою на весільному столі та на день народження, вони – звичний атрибут храмового свята.

На Великдень великого, гарно виробленого коника кладуть у святковий кошик, а сирних баранчиків роздають за померлих родичів «на простибіг». Також обдаровують іграшками з сиру дітей – колядників чи посівальників.

…Прийшов вівчар з полонини
В широкім ремени.
Приніс мені подарунок –
Баранчика в жмени.
Подивлюся на дарунчик –
Дарунчик файненький.
Як вівчаря не любити,
Вівчар молоденький, – співають нині косівські майстрині, виліплюючи сирних коників.

До теми: «Історичну помилку виправили»: на Венеційському кінофестивалі покажуть «Тіні забутих предків»