Призваний у зв’язку з мобілізацією 4 березня 2022 року, Іван Тичківський вдягнув військову форму.
Відтоді навідник 2 штурмового відділення 3 штурмового взводу штурмової роти військової частини Т0910 солдат Іван Тичківський виконував бойові завдання у гарячих “точках” Донеччини. Саме там, поблизу населеного пункту Богданівка Донецької області, його життя обірвалося.
“28 березня не стало батька, чоловіка, сина, рідної або просто близької за духом людини. Рогатинщина втратила достойного захисника”, – пишуть на сторінці громади.
Іван Тичківський народився у селі Лучинці 11 листопада 1974 р. Навчався у Лучинецькій ЗОШ, згодом продовжив здобувати освіту в Івано-Франківській школі №22. Крім того, вступив у Львівську ветеринарну академію за спеціальністю “інженер”.
У 1992 році з дружиною Ольгою створили сім’ю. Виховали двох доньок – Іванну та Елізабет.
У мирний час Іван працював на Арматурному заводі (1992-1995 рр.), а також монтажником сантехнічних систем на фірмі “ТЕК” у м. Києві (2008-2014 рр.). Будучи добрим фахівцем у цій справі, трохи згодом знайшов роботу і за кордоном, де разом з дружиною перебували тривалий час.
“Кажуть “страху немає в любові”. Вона ж бо постійно в серці. Тож навіть смерть не здатна забрати із пам’яті тих, хто Любив світ своїми світлими вчинками. Серед цих неймовірних українців – Іван Любомирович Тичківський”, – йдеться в дописі громади.
Про чин похорону захисника Івана Тичківського повідомлять додатково.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи