У книзі авторки діляться своїми історіями, які для них – про чекання близької людини з війни. Кожне есе – не схоже на інше, з особливим стилем і образами, які дають відчути чекання: гойдалка, маленька тваринка, лист, зустріч у церкві… Артбук коханої воїна «Чекання» – книжка про підтримку жінок військових і фіксація досвіду чекання з війни.
У жовтні передачею операційної лампи і спеціальних апаратів для реабілітації — міостимуляторів для військового госпіталю в Івано-Франківську завершено реалізацію цьогорічних проєктів за «Бюджетом участи» в категорії «Підтримка ЗСУ». Загалом у цій категорії було 42 проєкти. А кілька тижнів перед цим для мотопіхотного батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» франківці передали дві системи РЕБ «Писець» і потужний квадрокоптер «Matrice 4T», придбані
Під час першого завдання на передовій франківський будівельник Володимир Кіт потрапив у полон, де пробув вісім місяців. Цьогоріч у травні його обміняли. З того часу ветеран ходить колами, аби отримати те, що йому належить за законом, пише Галицький кореспондент. 46-річного франківця Володимира Кота мобілізували торік у травні, у Рівному на навчанні протримався лише два тижні
Сьогодні оголошено публічний старт кампанії «Ми — Любарт». У першому повідомленні бригада підкреслює свій шлях: від етапу батальйон Любарт у складі «Азову» — до теперішнього формату 20 бригада Любарт 1-го корпусу НГУ «Азов». Лаконічний слоган звучить без пафосу, по-військовому: «Ми народжені на війні. Хрещені вогнем. Ми — Любарт». Хто такі «Любарт» сьогодні Бригада Любарт —
Ігор Гуменяк пішов воювати добровольцем. Через деякий час він потрапив у полон. Змінювалися в’язниці, умови, «вертухаї», харчування тощо; не змінювалася лише надія повернутися додому. У травні цього року він потрапив під обмін і вийшов з полону, нині — на реабілітації. Сьогодні, згадуючи все пережите, він каже, що найбільше боліло не ставлення ворога — з ним
Самотужки застелити ліжко, сходити в туалет, почистити зуби, надягнути шкарпетки, поголитися, приготувати яєчню… Киянин Олександр Терещенко, який вже 11 років живе з протезами, мандрує Україною, щоби мотивувати побратимів не здаватися і не опускати руки навіть, якщо замість них протези. На власному досвіді показує, як люди з ампутацією кінцівок можуть самостійно давати собі раду у повсякденному
Деркачова Ольга
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
Соболик Тетяна
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Палій Юлія
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи