Передвиборчий Донбас: схожість і відмінність з нами

  • Виборча кампанія набирає обертів. Здається, що ми одні потерпаємо від нечесної політичної гри і недолугого виборчого законодавства. Але десь там, на іншому краю України, теж проходять місцеві вибори. Про ситуацію в Донбасі ми мали можливість поговорити з Олегом Гришиним, спеціалістом із виборчого законодавства і технологій, політтехнологом, а сьогодні просто «вимушено переміщеною особою» із Донецька.

     

    – Що ви як спеціаліст із виборчого законодавства і технологій  скажете про теперішнє законодавство на місцевих виборах і нинішні виборчі технології?

    Технології на цих виборах мало чим здивували, а от законодавство, м’яко кажучи, сире і недолуге. Складається враження, що після виборчих кампаній 2006 і 2007 років кожний наступний закон про вибори виписується за принципом «чим гірше, тим ліпше»!

    – Івано-Франківщина практично в кілька шарів заклеєна агітацією. У донецькому краю те саме?

    У містах і районах, підконтрольних українській владі, де, згідно з рішенням центральної влади, проводяться вибори, ситуація аналогічна. У Маріуполі навіть спостерігається реальна конкуренція суб’єктів виборчого процесу, що ризикує перерости у чергову загальнонаціональну проблему.

    – А детальніше?

    Не перебуваючи там особисто, не беруся давати розлогі коментарі чи оцінки. Новинні стрічки медіа вже який день переповнені повідомленнями про події у Маріупольській міській виборчій комісії. Головне полягає у тому, що Маріуполь – і досі прифронтове місто, і будь-які невиважені дії сторін можуть призвести до ескалації. Найбільше дивує реакція обласної влади, вірніше – відсутність притомної реакції.

    – Як себе почувають вчорашні «регіонали»? Вони тепер по різних сторонах чи тримаються купки?

    Від минулорічних парламентських виборів Партія регіонів де-факто не бере участі у політичному житті. Проте її колишні члени знайшли себе у інших політпроектах. Звичайно ж, вони так само потрапляють у ситуацію конкуренції.

    – Які настрої виборців на Донбасі, в тій частині краю, де будуть вибори? Виборці за Україну чи поглядають на заповідник «ЛНР-ДНР»?

    Тут треба говорити відразу про декілька вимірів. По-перше, Донбас не є однорідним. Останнє соціологічне дослідження показує, що райони Донеччини і Луганщини у своїх поглядах часто різняться. По-друге, люди на Донбасі – практичні, на місцевих виборах вони радше думають не про абстрактні ідеї, а про конкретних особистостей, яких часто-густо давно знають і від яких дуже часто залежні через роботу, забезпечення умов життя тощо. По-третє, державна влада практично нічого не зробила, аби посилити впевненість проукраїнських мешканців і послабити позиції прихильників фейкових республік.

    У медійному просторі присутні сепаратистські телеканали, там розповідають, як покращується життя у молодих новоутвореннях, а вимушені переселенці через мізерність державної підтримки змушені полишати орендоване житло і повертатися в окуповані міста, до власних домівок, де хоча б дах над головою свій. Від споглядання всього цього навіть у затятого українолюба виникає купа негативних думок про владу і країну.

    12169345_397699077107528_288001390_o

    – Під цей настрій і будуть люди голосувати. Результати вже можна прогнозувати чи все-таки є інтрига? Настрої молоді до 35 і старших відрізняються?

    Я не хочу бути Кассандрою, тому не прогнозуватиму. Впевнений в одному – ці місцеві вибори, так би мовити, узаконять поведінку тих, хто прийде до влади у містах та районах. Це дасть їм можливість із новою силою вимагати від держави чого завгодно, спираючись на тезу «нас обрали люди». Наскільки ці вимоги відповідатимуть дійсним прагненням людей, думаю, неважко здогадатися.

    Варто також зазначити, що саме у цьому місцеві вибори на Донбасі нічим не відрізнятимуться від виборів на Франківщині чи, скажімо, Житомирщині.

    Молодь, яка має можливість подорожувати країною, звичайно ж, більше бачить і розуміє.

    – Знаємо, що на цих виборах вимушено переміщені особи не голосують, як і військові строкової служби, в’язні. Яке у вас до цього ставлення?

    Для мене це дуже болюче питання. Але не тому, що держава Україна прирівняла мене до в’язня. Я бачу суть проблеми у тому, що замість створення рівних умов діями чи бездіяльністю парламент і уряд фактично зробили декілька мільйонів людей людьми «другого сорту». Маю безліч прикладів, коли патріоти, що через загрозу життю виїхали з окупованих територій і планують оселитися на новому місці, не можуть отримати права відчувати себе повноцінними членами нової громади, хоча живуть у ній, працюють на її благо і сплачують податки.

    Для «постійної реєстрації», тобто штампу міграційної служби у самому паспорті громадянина, а не лише на куцому «аусвайсі» переміщеної особи, треба мати власне житло або договір оренди, який із «донецькими» бояться укладати господарі квартир чи будинків. Так само відсутність цього штампу в паспорті позбавляє людей, які виїхали голі-босі, права отримувати бодай  мізерну, але ж таку необхідну соціальну допомогу. Я особисто є прихильником створення закону про громадянство на кшталт того, що існує у країнах Балтії. Це дозволило б позбавити виборчих прав багатьох сепаратистів, які живуть, на жаль, не лише на Донбасі.

    – А скажіть, чи була реальна можливість у законодавця задіяти механізм зміни «виборчої адреси»? Адже переселенці вже понад рік живуть у нових громадах і, схоже, тут залишаться. Який можливий варіант із технологічної точки зору?

    Можливостей було багато і різних. Також мені відомі тези противників будь-якої форми участі переселенців у місцевих виборах, починаючи від реальних, типу «Чи має право людина, яка в будь-який момент так само поїде, як і приїхала, обирати місцеву владу у громаді?», аж до фантастичних, типу «Донєцкі приїдуть у наше місто/село і виберуть нам свого мера».

    Хочу звернути вашу увагу, що чинний закон про місцеві вибори таки дозволяє обрати місцевим депутатом або головою будь-якого громадянина України, у тому числі й тимчасово переміщену особу. І в цьому, до речі, парадокс: можу балотуватися на посаду івано-франківського міського голови, але не можу його обирати.

  • Проте знову ж таки хочу повернутися до власної тези: дайте мені можливість скласти іспит із державної мови, історії, перевірте мене на поліграфі, чи я не є сепаратистом, і прирівняйте мене у всіх інших правах із українцями, які не жили у Донецьку. А питання соціальних виплат винесіть за дужки цього процесу, от і все.

    – Чи можна казати, що неучасть у місцевих виборах вимушених переселенців є рішенням політичним, щоб відсікти «непередбачуване електоральне поле»?

    Я свідомий того, що це саме політичне рішення, причому незважене, непродумане. Сьогодні друзі-переселенці пишуть у фейсбуку про одного з донецьких бізнесменів, активного прихильника фейкових республік, який нині балотується у місцеві депутати в Києві від президентської політичної сили! Тобто про якесь справжнє стримування антидержавників зовсім не йдеться. Ба, більше – патріотів, людей, які мислять державницькими категоріями, які дійсно хочуть змін на краще і готові втілювати це у містах і селах свого теперішнього проживання, вкотре посварили з іншою частиною проукраїнського суспільства.

    – З правом обирати зрозуміло менш-більш, а як вимушено переміщені особи використовують право бути обраним? Є якісь приклади?

    Так, приклади є. Знову ж таки не хочу називати конкретні прізвища і населені пункти, але знаю про висування їх кандидатами до сільських, селищних, районних рад на посади сільських та селищних голів. Декого з кандидатів знаю – люди активні, через проукраїнську позицію, рятуючи життя, виїхали з окупованих територій, у нових громадах за рік змогли зарекомендувати себе – тож щиро зичу їм успіху!

    – А що скажете про наших солдатів і офіцерів? Як їм голосувати? І як їм вести свою передвиборчу кампанію? Багато хто і балотується, і на фронті одночасно.

    Якщо у день голосування вони не перебувають у своїй територіальній громаді, то позбавлені права голосувати. З висуванням і веденням кампанії теж є певні складнощі. Згідно з законом, документи для реєстрації шляхом самовисування кандидати мали подавати особисто. Для хлопців і дівчат, які перебувають на службі, це доволі проблематично. «Чому закон не передбачає можливість оформити довіреність?» – одне з мільйона запитань до наших законотворців. Агітацію взагалі не коментуватиму. Якщо ти в партійній обоймі, партія в тобі зацікавлена і про тебе подбає, якщо ж ні – можна сподіватися тільки на довірених осіб.

    – Іншими словами, якщо хлопці в камуфляжах балотуються, то вони або у відпустці, або на ротації вдома, або й ніде не служать, вірно?

    Ну, в нас уже відбулося декілька хвиль демобілізації. Багато хто повернувся додому і тепер має право і можливість бути обраним.

    – На Донбасі багато балотується військових, волонтерів? У порівнянні з іншими регіонами країни?

    Не можу прокоментувати коректно, але впевнений, що у списках партій –  достатньо.

    – Є така версія, що через агресивну політичну рекламу та її нав’язливість на цих виборах явка виборців може бути рекордно низькою. Що скажете? І як це може вплинути на підрахунки, бо ж система хитромудра?

    Тут одразу два питання, і я б їх розділяв.

    На мій погляд, проблема політичної реклами під час цієї кампанії не лише в тому, що вона агресивна, а суспільство втомилося від будь-якої агресії, і від інформаційної теж. Основна проблема політичної реклами зараз – це, так би мовити, обіцянки про «квітучі яблуні на Марсі» в той час, коли проблеми у мешканців тут, на Землі, у конкретному місті і на конкретній вулиці.

    Ну, і з приводу підрахунку і маніпуляцій. Давайте не забувати, що вибори – це змагання. Змагання суб’єктів виборчого процесу, які зацікавлені у тому, щоб прийти до влади. І якщо ці суб’єкти – кандидати, партії, їхні штаби тощо – не контролюватимуть процес підрахунку належним чином, то гріш їм ціна. Як прагнули – так і отримали.

    – Прихід нових людей у місцеву владу на Донбасі можливий? Чи може бути якась позитивна тенденція, якщо не зміни на краще? Підстави для оптимізму є?

    Доля Донбасу не визначена. Проваджу мову не лише про окуповані території. До невизначеності, пов’язаної з економічною ситуацією, додається невизначеність щодо можливості-неможливості військових дій. Це багато в чому впливатиме і на кількість виборців, що візьмуть участь у голосуванні, і на результати виборів. Знову ж таки, ці чинники впливатимуть на можливості нових людей, якщо такі прийдуть у місцеву владу на Донеччині, щось реально вирішувати або змінювати.

    Повертаючись до вашого питання про молодь, я вважаю її найбільшою підставою для оптимізму. Якщо увага українців і міжнародних структур буде прикута не лише до економічних проблем регіону, якщо молодь будуть залучати до загальнодержавних проектів, обмінів, навчань, стажувань тощо – змінюватимуться виборці, а значить, змушені будуть змінюватися і місцеві влади.

    Розмовляв Ігор ТКАЧ,

    спеціальний кореспондент

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!