У селі Горохолина на пожежі загинула 12-річна дівчинка.
Сьогодні, 29 листопада, о 11:52 до Служби порятунку надійшло повідомлення про пожежу житлового будинку у селі Горохолина Богородчанської ТГ Івано-Франківського району.
До місця виклику негайно виїхали вогнеборці. На момент прибуття рятувальників, вогонь охопив приміщення кухні житлового будинку.
За попередньою інформацією, дим, що виривався з комину та з-під даху будинку, помітила місцева жителька та відразу почала телефонувати до сусідів й кликати на допомогу. Один з місцевих мешканців, прибігши до будинку, звідки виривались клуби диму, пробував відкрити двері, але вони були зачинені.
На момент виникнення пожежі вдома не було нікого з дорослих. Хтось із сусідів сказав, що в будинку повинна бути дитина, тоді чоловік вибив двері, розбив вікно та, ризикуючи власним життям, потрапив до будинку. В задимленій кімнаті, на ліжку, він виявив дитину без ознак життя, взяв її на руки та передав через вікно двом молодим хлопцям, котрі кинулися на допомогу чоловікові.
Вже на вулиці, до приїзду рятувальників, місцеві мешканці надавали дівчинці домедичну допомогу. Медики, прибувши до місця, робили усе можливе, щоб привести дитину до свідомості. На превеликий жаль, попри усі старання, дитину врятувати не вдалося.
О 12:13 пожежу в приміщенні кухні, на площі 10 м кв., було локалізовано, а о 12:16 – ліквідовано. Вогнем знищено речі домашнього вжитку та меблі в приміщені кухні.
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному словнику. Незалежність – це коли усе, що ти робиш, має тепер інший сенс, але
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні