Прикарпатський медик, педіатр, Оксана Манюх, розповіла на своїй сторінці у Фейсбук про батьківську любов, про те, як батьки застерігають, оберігають своїх дітей, навіть якщо відійшли до Бога.

Розповідь про зимового Івана

“Мій тато Іван . Тому на день Ангела Івана я завжди їду на цвинтар, щоб ще раз сказати татові, як я його люблю.

Розповім вам правдиву історію про день Ангела Івана 20.01.2003 року. Їдучи на роботу у цей день, я мала намір повернути зранку на цвинтар, але певні обставини цьому зашкодили, тому я вирішила що поверну, їдучи з роботи.

Поверталася пізно. Вже було досить темно і я подумала : “Та не буду я в темноті ходити по цвинтарю, завтра зранку заїду до тата”.

Моя мама Ірина була кілька днів у нас в селі. У той вечір 20 січня вирішила повернутися додому в місто. Дорога була доброю, тому я вирішила, що відвезу маму до Івано-Франківська сама на “жигулях”. Чоловік машину прогрів, все тепленько. Була 22 год. Я як була в домашньому халаті, тапках, зверху накинула куртку сіла в машину і ми з мамою поїхали. Що такого: швиденько туди і назад, подумала я. За годину повернуся.

Маму я щасливо відвезла додому, сама ж повертаюся в село. І з цього місця більш ретельно….

Машина справна, я старий водій, все добре. Їду… Повертаю з Драгомирчан на чукалівську дорогу і думаю: “Якось мені недобре, що я сьогодні не відвідала тата. Ніколи цей день не пропускаю…”. Майже доїжджаю до центральних воріт кладовища і тут мені загорається лампа відсутності мастила.

Зупинилася, я ж “старий” водій, розумію, що мотор полетить, їхати не можна. Вийшла, темно навколо, хоч око виколи. Відкрила капот, перевірила мастило, долила його. Їхати, а лампа світиться, мастила нема. В машині зимно, бо мотор не робить. А це був той час без мобілок, і як ми без них жили???

Питання: що робити? Думаю, зупиню когось з шоферів, може підкажуть як вийти з ситуації. А тепер уявіть таку картину: 23 год, темінь, цвинтар, вітер, холод, і на дорогу виходить жінка в халаті і тапках, волосся біле вітер розхристав, як сам хотів… і спиняє машини… Ніхто не ставав… і я їх розумію!!!!

Проїхало машин з 10. Я вже почала втрачати надію, що хтось зупиниться. Ніч же, машин і так мало. А ж раптом, Мерседес-пижик зупиняється. Підбігаю до шофера, хочу пояснити ситуацію… А він мені каже: “Оксано Іванівно, що трапилося?” – це був батько однієї з дітей, яких я лікувала колись. Впізнав мене і зупинився. Все допоміг, відтягнув машину на стоянку, відвіз мене додому. Я йому за це дуже вдячна!!! Причина поломки: тріснув корок піддону і мастило витікало.

Та потім, обдумуючи цей випадок, я зробила висновок: тато спинив мене, щоб я в цей день трохи побула біля нього, біля цвинтаря. Тому, всі справи треба відкласти, і їхати до батьків, коли вони живі і відвідувати їх на цвинтарі. Я знаю, вони нас дуже чекають…

Любіть батьків і даруйте їм радість своєю присутністю!!!!”, – написала лікар Оксана Манюх.

Нагадаємо, кожний рік, у переддень свята я згадую цього маленького Валентина, хоча не впевнена що його назвали саме так. Одним словом, ця історія підтверджує, що ЛЮБОВ завжди перемагає!