Сергій Проскурня – відомий український театральний режисер, продюсер, лауреат премії Національної спілки театральних діячів України «Експеримент». Він – постановник багатьох вистав, автор численних мистецьких проектів, брав участь у проведенні майстер-класів і тренінгів для українських недержавних організацій в галузі культури за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», у розробці законопроекту «Про театр і театральну справу».

Цілу низку постановок Проскурня здійснив у знаному в кінці 80-х – на початку 90-х років Українському театрі-студії «Будьмо!» Це і «Вертеп» («Святий вечір добрим людям!», етно-реконструкція за участю Державної академічної чоловічої хорової капели ім. Левка Ревуцького, 1989), і «Дума про братів неазовських» за драматичною поемою Ліни Костенко (1990), і «Регіт» за екзистенційною драмою Богдана Бойчука (в головній ролі Поета – Василь Вовкун, 1991), і «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» за п’єсою Олега Лишеги (1992), і «Одержима» Лесі Українки з Ельдою Бец (Німеччина) в ролі Міріам (1994).

З останнього, у 2013-2014 рр. втілив масштабний кінопроект «Наш Шевченко», частину сюжетів для якого знімав на Євромайдані, та розробив концепцію виставки «Шевченкоманія», яка тоді ж відбулася в Мистецькому Арсеналі. Також Проскурня є режисером ораторії «З нами Бог». Цей твір, присвячений героям Небесної сотні та військовим, що воюють на сході України, був поставлений на Софіївській площі до 23-ї річниці незалежності України.

Нині Сергій Владиславович є креативним директором фестивалю Євробачення-2017, і саме про цей пісенний конкурс, фінал якого за півтора місяця пройде у Києві, сьогодні розмовляємо з ним.

– У 1990 році ти поставив фантасмагоричний на той час молодіжний фестиваль альтернативної культури та нетрадиційних жанрів мистецтва «Вивих» у Львові, за креативністю якому і зараз мало рівних. Пройшло 27 років, і ти – креативний директор Євробачення. Чи варто нам очікувати такого ж карнавалу? Поділись деякими секретами.

«Вивих» відіграв роль жанрового безумства в історичному моменті, коли всі ставали на котурни пафосу. Саме «вивихнутість» молоді, відчайдушність та потреба сміху, сарказму, самоіронії, уяви, призвели до рішучих дій, політичного протесту. «Вивих-1990» став веселою репетицією Революції на граніті.

Карнавалізація суспільства, яку ми передбачали ще наприкінці 1980-х, сьогодні вивертається фріками у парламенті та політиці. І це природно, це по-марксистськи – що там класик писав про сміх в епоху перемін? Без сміху, яким ти, мій дорогий побратиме, володієш досконало, можна було б здуріти. Пісенний конкурс Євробачення завжди був карнавалом, а в останні роки лідерами глядацьких симпатій ставали фріки – Lordi, Кончіта. Що це? Криза жанру чи фіналізація історії?

Уяви, Євробачення з його 60-річною історією було одним з інструментів євроінтеграції та (в аспекті панівної англійської) глобалізації. Зараз усі ці зшитки розлазяться і рвуться. Перемога Джамали та її «1944» – наче крижаний душ: уся Європа проголосувала за драматичну історію. Джамала, як той Гамлет, повернула очі матінки-Європи у глиб власної душі. Це був прояв інстинкту виживання.

Так і будемо балансувати між жанровою карнавальністю та криком душ мільйонів.

– Ти сам музикант, конкурс Євробачення в силу багатьох цілком зрозумілих причин має досить іронічну славу серед музикантів. Водночас ти відомий театральний режисер-постановник. Яким чином твої дві іпостасі вплинуть на це шоу?

Тут якраз і треба сказати всім: я креативний директор подій Євробачення-2017. У мої обов’язки не входить постановка телевізійного шоу-конкурсу. Я тепер відповідаю за смисли і символи, проставляю акценти, якщо хочеш, відповідаю за ідеологію події, яка відбувається в Києві, в Україні. І як автор концепції, сценаріїв та постановник церемоній Червоної доріжки, відкриття та закриття, можу саме в цих подіях виявити українськість. Кожна країна представляє свою міні-виставу, яку треба помістити у правильний «інтерфейс», і тут ми будемо активно співпрацювати з шоу-продюсером Стюартом Барлоу.

– Часу до конкурсу залишилося мало, робота розпочалась, які вже є перші кроки?

Уяви, моя робота в цьому проекті розпочалася з моменту створення оргкомітету – така вимога втілення в рамках державних програм та державного фінансування. Дев’ять місяців я працював, маючи тільки громадський статус. Зараз працюю вже в рамках офіційної позиції. Мене аж підмиває розказати про системні помилки «папєрєдніків», але я цього робити не буду. Врешті, публіку не повинно цікавити, з якого бруду ростуть квіти.

Скажу так: доводиться терміново прописувати технічні завдання, відстоювати кльову картинку, спираючись на вимоги (тут інтонація стає монументальною) законодавства і тендерних процедур. Слава Богу, жодних фінансових документів я не підписую. Сподіваюсь, що дадуть поставити підпис при одержанні хоч якогось гонорару (сміється). Але ми все встигнемо зробити, як завжди, все буде епічно-історично.

– Політика – така ж міжнародна мова, як і музика. Які взаємовпливи цих видів мистецтва нам доведеться спостерігати на конкурсі? Є якісь прогнози?

Чим більше фріків буде у політиці, тим менше – в культурі.

– Якими новітніми технологіями будете дивувати туристів? Українські айтішники готуються до події?

Можу трохи відкрити завісу… Сценічний комплекс – не просто сцена, а саме комплекс, запропонований нашими німецькими партнерами – дає неймовірні можливості для шоу. Коли ми побачили 3D-презентацію ще у листопаді – зойкнули. Це буде магія і чудо!

Були й інші причини для «зойку», але ми їх потихеньку, по-нашому, по-партизанськи долаємо. Туристів, та й увесь телеглядацький люд, будемо дивувати красивою Україною. А в нас – війна! І ця тема мене викручує і в мені вирує… Маю кілька втаємничених ідей, про які публічно не говорю… Подивитесь.

– Як Євробачення, на твій погляд, вплине на життя типового киянина,  українця? Чого варто чекати, як можна підготуватися?

Типових людей не сприймаю. Усі різні, усі унікальні. Тому й лобіював слоган Євробачення-2017 «Вшануймо розмаїття». Завдання моє та нашої креативної групи – побудувати програму всіх заходів таким чином, щоб усім було цікаво, щоби на події усі встигали, щоб українські мотиви – традиційні та ультрасучасні – сильно прозвучали в контексті. Очевидно, іноземців ніхто не буде ланцюгами припинати до ЄвроКлубу та ЄвроБаченноСела – Київ в усій красі постане перед їх очима. Тому вже опрацьовуємо програми на всіх супутніх локаціях. Смисли! От що нам потрібно викресати в душах.

– Збираюся зробити ставку на переможця Євробачення, ти – в темі, підкажи темну конячку, від кого не очікують перемоги, а він може «вистрелити»?

Я ще не бачив виступів фіналістів країн, які щойно закінчили свої відбіркові конкурси. Зараз почнемо дивитись усією нашою креативною командою. Попередні роки підказують, що передбачити переможця нереально. Після Джамали, впевнений, повернення до фріків вже неможливе. Не хочу зануджувати нашу розмову банальним «на сцену повертаються прості істини і вічні теми», але це так! Світ з тривогою дивиться у майбутнє, інстинкт самозбереження проявить себе, перш за все, у текстах, у мелосах, у сильних національних проявах…

– Якби кандидатуру на Євробачення обирав особисто ти, то кого би висунув від України?

Мені дуже цікава ОНУКА. Був здивований, чому вона не брала участі у національному відборі. Але для мільйонів телеглядачів ми цю проблему виправимо. Як? Поки що секрет.

– Зірки Євробачення часто виглядають так, ніби їм хтось щось «О’Торвальд». А якщо серйозно, то ти віриш у другу перемогу України поспіль?

Твоє питання настільки несерйозне, що відповідати на нього серйозно – дуристика. Бажаю хлопцям-О’Торвальдцям вдалого виступу. А ще бажаю позбутись «няшності», на яку липнуть дівчатка і хлопчатка-пепсиколки. От слухаю із закритими очима – і відразу чую текст. Відкриваю очі – когнітивний дисонанс.

– Прокоментуй, будь ласка, ситуацію з кандидаткою від Росії. Який вихід міг би бути оптимальним? Провокативність прочитується ж одразу…

Ми довго чекали вибрику Кремля, але не сподівались саме на такий. За правилами драматургії, сюжет цей зараз у стадії розширеної експозиції. Можна передбачити безліч варіантів розвитку. Безліч! Але ж сучі діти – вони зрізали нещасну тоді Юлю, позбавили її професійного шансу, щоби дати шанс політичний.

– Чи допоможе якимось чином твоя участь у проекті Євробачення твоєму проекту «ШевченкопроРОК», якого очікують багато музикантів і який може стати подією, як і решта твоїх проектів?

Поки що всі наші проекти в заморозці – Євробачення ревнує не тільки до Шевченка. Закінчиться – навіть не знатиму, з чого починати розморозку. А Тарас – він вічний, ніколи не втратить своєї актуальності.

– За свою багату творчу біографію ти зустрічався з унікальними художниками, хто з них і як вплинув на тебе?

Друже! З дитинства люблю «Легенду про ТіляУленшпігеля». Мої вчителі, мої творчі батьки. Їх метапопіл завжди б’ється в моє серце. Параджанов вчив: роби чесно для себе, але уявляй себе дитиною, буде цікаво дитині – сприймуть усі.

– Що ти ще не поставив, а хочеш і ніяк не вдається?

Все тобі розкажи! А над чим тоді плакати по ночах, якщо всі будуть знати?! Написав я для Черкаського облукрмуздрамтеатру п’єсу про Семена Гулака-Артемовського. Цікавезний був чолов’яга! Його авторська версія «Запорожця за Дунаєм» – зовсім не те, до чого нас призвичаїли. Але ж почнемо зараз розмову про дражніння хохла і… забудемо про Євробачення. На Євробаченні хохлів дражнити не будемо! Покажемо Україну – вічну і космічну, а тому модерну.

– «Хліба і видовищ!» Якими мають бути видовища, щоб смакував хліб?

Хліб по-особливому смакує, коли голодний. Тоді не поспішаєш пхати його до рота, довго нюхаєш, цілуєш… Зараз відчуваємо голод на справжнє, сутнісне, правдиве. А ось і весна… То ходімо сіяти!

– Теперішнє молоде покоління в мистецтві – яке воно, на твій погляд?

Слухай! Чого ти тут булькотиш?! Не роби з мене старого вуйка! Ми з Ромчиком Віктюком, якого ще пам’ятаю в ролі Зайка-задавайка, змагаємось. То йому зараз вже 21, а мені тоді – 15. Чудовий вік для самопізнання.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ