Мирослав Васильович помер в січні 2023-го у віці ста років. На мапі Запоріжжя вперше з’явилася вулиця на честь бійця УПА. Про це написав на своїй сторінці запорізький краєзнавець Роман Акбаш. Вчора, 29 листопада, вулицю Лізи Чайкіної депутати Запорізької міськради перейменували на вулицю Мирослава Симчича. До слова, Ліза Чайкіна не мала жодного відношення Докладніше >>
Мирослав Симчич – український військовий та громадський діяч, сотенний УПА, незламний політв’язень. Кавалер орденів «Свободи» та «За заслуги». Як зазначила голова Івано-Франківської ОДА Світлана Онищук, легендарний воїн УПА провів в ув’язненні понад тридцять років за те, що не хотів покаятися перед радянською владою. Вийшов на волю у 1985 році. Реабілітований лише у 2017 році. 14 Докладніше >>
Президент України своїм Указом присвоїв звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка” коломиянину Мирославу Симчичу. Про це йдеться на сайті Президента. “За героїзм, виявлений у боротьбі за незалежність України, визначні особисті заслуги у становленні Української державності, багаторічну плідну громадську діяльність постановляю: Присвоїти звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» СИМЧИЧУ Мирославу Васильовичу – Докладніше >>
Останньому сотенному УПА Мирославу Симчичу привезли з передової синьо-жовтий прапор. Легендарний командир “Кривоніс”, політв’язень, який понад 30 років свого життя провів у радянських тюрмах та таборах, 5 січня 2023 року буде відзначати 100-річчя, пише «Галицький кореспондент» з посиланням на Михайла Ухмана. «Ми заходимо в кімнату, де лежить сотенний УПА Мирослав Симчич “Кривоніс”. Він у вишиванці, Докладніше >>
Коломийська міська рада підтримала звернення до Президента України з проханням надати звання Героя України Мирославу Симчичу. Аналогічне рішення прийняв виконавчий комітет 19 жовтня, пише «Галицький кореспондент» із посиланням на міського голову Коломиї Богдана Станіславського. «Легендарний сотенний УПА боровся за незалежність України у Другій світовій війні, а сьогодні він є прикладом, який надихає воїнів у боротьбі Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює