Україна має доволі непросту й цікаву історію. Її унікальні звичаї, здобутки творчих людей і неповторна культура заслуговують чималої уваги. Саме тому “Галицький кореспондент” продовжує ділитися цікавими та маловідомими фактами про нашу країну. А ви знали про існування в Україні колонії з майстернею, в якій працюють художники-в’язні? Мова про Перевальську колонію, що розташована на Луганщині. У ній Докладніше >>
Укрпошта створила марку до сторіччя з дня народження Сергія Параджанова. В Івано-Франківську погасили марку, присвячену Сергію Параджанову. Про це повідомив очільник міста Руслан Марцінків, пише “Галицький кореспондент“. За його словами, автор зображення художник, франківець Валерій Дувірак. “Геніальний кінорежисер, сценарист Сергій Параджанов – вірменин, який народився у Тбілісі, сидів у російській в’язниці за український націоналізм. Його Докладніше >>
У Києві у віці 63 років помер Сурен Параджанов – єдиний син українсько-вірменського режисера Сергія Параджанова. Про це повідомляє УНІАН. Відомо, що Сурен Параджанов жив із матір’ю. Світлана Щербатюк-Параджанова померла влітку минулого року на 82 році життя. Довідково: Сергій Параджанов – радянський кінорежисер, сценарист і художник. Лауреат безлічі кінопремій, народний артист Української РСР (1990) і Докладніше >>
Нещодавно повідомили, що у Верховині, де знімався фільм «Тіні забутих предків», відкриють монумент Сергію Параджанову до його 100-річчя. Про це на своїй сторінці повідомив письменник із Верховини Василь Нагірняк. Так, Верховинський селищний голова Василь Мицканюк провів ділову зустріч з головою Всеукраїнської громадської організації «Вірменське товариство культурних зв’язків АОКС – Україна» Оленою Оганесян, та кінорежисерами, скульптором. Докладніше >>
Під час фестивалю гості мали змогу відвідати музей фільму «Тіні забутих предків» та переглянути однойменну повість Михайла Коцюбинського. Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює