Сьогодні, 21 березня, в Івано-Франківську відбулась зустріч з відомим літератором Тарасом Прохаськом в рамках проекту "Назустріч письменнику". Кілька десятків людей прийшли у "Світлицю Мулярових", щоб поспілкуватися з автором та задати йому свої запитання. "Тарас Прохасько для мене - один з найцікавіших письменників, він читається за будь-якої погоди та під будь-який настрій. Я думаю, якби він жив у XVII-XVIII століттях, то звали б його Григорій Савич Сковорода", - розповів Сергій Адамович, голова ГО "Поступовий гурт франківців" та ініціатор цього проекту. Модератором зустрічі виступила Христина Шовкопляс, працівниця обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Франка. Вона зазначила, що зустріч у такому форматі проводиться вже вдруге - першою була Ольга Деркачова, а попереду ще вісім письменників. "Я дуже радий, що такі речі відбуваються, що такі форми громадського життя мають місце. Ми живемо у своїх містах не тільки у реальності свого затишного кубельця, ми починаємо все більше розуміти потребу в спільному просторі та співіснуванні. Мені б хотілось, щоб це поняття - спільний простір - все частіше вживалось в побуті, а розпорошеність і сепарація людей, принаймні, вимикалась би у місцях, де можна зустрічатись з тими, з ким не обов'язково зустрічатися", - висловився Тарас Прохасько. Письменник, зокрема, поділився спогадами про своє дитинство, яке частково пройшло в Делятині. "Моє дитинство все ще не закінчено - я живу як дитина, я не облаштував свого житла і живу в старих будинках, я ніколи не думав про якесь самовираження як дорослий чоловік. Але те моє перше дитинство було пов'язане з великою травмою - батьки залишили мене в Делятині у віці півтора роки. Я є прихильником теорії, що перший ландшафт, який ми побачили, стає формою простору вашого мислення. В кожного з нас в мозку є певний уявний простір, така собі внутрішня матриця, в якій ми живемо, вітраж, який пропускає саме таке світло. І саме від того, як воно засвітилось, залежить формування свідомості. В мене таке набирання життєвого досвіду трапилось в Делятині, і я цьому дуже тішився, бо це були гори. Той Делятин був для мене умовним", - розповів Тарас Прохасько. Автор також згадав свою мрію стати лісником, навчання на біолога, будні в армії та одну історію, пов'язану з цими спогадами. "Коли я був в армії, то дізнався про три види зброї масового враження - хімічну, біологічну і ядерну. Якось я приїхав у відпустку і прийшов до одного приятеля, а в нього було дуже багато напоїв, він знався на різних маніпуляціях з ними. Він мене напоїв всіма тими зливками, ми вийшли до його родичів, а ті сказали - о, Тарасе, раз ти прийшов з армії, то випий трошки порічкового вина. Я то все випив, мені стало якось дуже дивно, і тут вони кажуть - о, Тарасик біолог! А чи Тарасик не скаже, що робити з такими малесенькими мурашками, як нам їх вивести? До мене за життя звертались з найрізноманітнішими проханнями, бо люди думають, що біолог знає все про всі практичні сфери. І от я після того всього алкоголю думаю - що робити з мурашками, а в голові лише види зброї масового враження. І кажу їм - можна застосувати хімічний спосіб, посипати все отрутою. Вони відмовились - мовляв, кухня, хата, як то так отрутою. Добре, кажу, тоді застосуйте біологічну зброю - природних ворогів мурашок, принесіть їх сюди і хай знищують. А вони питають - як потім виводити вже їх. А мене вже почало зовсім розбирати, і в голові лише ядерна зброя. Я й кажу їм, треба фізичними способами діяти - брандспойтом їх! А вони кажуть - ага, зрозуміло... І з того часу до мене, як до біолога, ніяких питань не було", - згадав анекдотичну історію письменник. Говорив Тарас Прохасько і про літературу - про улюблених авторів та книги. "Моє життя складається так, що мені не потрібно чогось читати - читаю те, що трапиться. Якось я впродовж місяця читав "Логіку в криміналістиці" - невжитково, але було дуже цікаво. У школі я читав античних і середньовічних авторів, а найбільше - XIX століття, Бальзак, Меріме. А потім мене таки прорвало на літературу 20-го століття. А потім, коли з'являлась новітня українська література - було таке коло авторів, в моєму найближчому оточенні це були Андрухович та Іздрик - ми один одному давали різні книжки, які вважали такими, що відкривають нові горизонти. Кортасар, Борхес. Потім я читав багато популярно-філософської літератури. Страшно любив Гайдеггера, Мардашвілі, Барта. Мені хотілось фундаментальних речей. А тепер я читаю кількох авторів постійно - Монтень, Борхес, Кіш, Довлатов, ще кілька українських письменників. Часто читав поезію Андруховича", - описав свої літературні смаки Прохасько.