Сотні людей з Калуша зустріли загиблого військового зі скорботою.
Сьогодні, 4 листопада, Калуська громада провела в останню дорогу мужнього і сміливого захисника Петра Урсуловича — майданівця, учасника АТО/ООС, десантника.
Про це на своїй сторінці повідомив міський голова Калуша Андрій Найда.
Зі слів побратимів-майданівців:
«Петро був найпунктуальнішою людиною, чоловіком слова, який завжди прийде на допомогу, серйозним і добрим водночас”;
”Ти був один з тих, на яких тримається цей грішний світ”.
Першого ж дня повномасштабного вторгнення, 24 лютого, Петро пішов до Калуського РТЦКіСП і знову став до лав Збройних Сил України в складі окремої десантно-штурмової бригади та вирушив боронити Батьківщину. В боях отримав поранення, але після лікування знову повернувся на передову.
Його оптимізм, бажання жити і бути корисним у будь-якій ситуації надихало інших. А дружина та донька завжди відчували себе у безпеці, бо ж поряд був тато.
“У скорботі й вдячності схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними, друзями та побратимами”, – йдеться в дописі.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи