4 квітня Калуський міськрайонний суд розглянув кримінальне провадження про вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжку), скоєну в умовах воєнного стану.
Потерпілий у суді розказав, що разом із обвинуваченим в січні цього року перебували на похороні. Обвинувачений попросив у нього телефон для здійснення дзвінка. Після того, як він дав свій телефон, обвинувачений вийшов із подвір’я поминального будинку і більше він його не бачив. Через кілька днів потерпілий звернувся до поліції з приводу крадіжки телефону, та виявилося, що обвинувачений видав добровільно поліції його мобільний телефон. Претензій до обвинуваченого не має.
За фактом скоєння крадіжки поліцією було порушено кримінальну справу. Після затвердження обвинувального акту прокурором, матеріали направили до суду.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненому визнав повністю та пояснив, що він дійсно у свого знайомого взяв мобільний телефон для здійснення дзвінка. Після чого він вийшов із подвір’я поминального будинку та пішов геть. Мобільним телефоном він користувався деякий час, а потім телефон видав працівникам поліції. У вчиненому розкаюється, просив суворо не карати.
У процесі розгляду суд прийшов до висновків, що вина обвинуваченого у вчиненому ним кримінальному правопорушенні доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
У підсумку розгляду, суд звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та встановив йому іспитовий строк 3 роки.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює