Обійти хату з сокирою на Святвечір, покласти ялівець під святковий стіл, а в різдвяну ніч не почути, як худоба говорить. Франківські села дуже багаті на звичаї, особливо в час різдвяних свят. У багатьох обрядах сплелося християнство і язичництво.

У селі Липівка на Рогатинщині в’яжуть Василів.

14 січня, на свято Василія, щороку тут відбувається давній обряд в’язання Василів. Звичай – дуже давній і навіть може увійти до Списку нематеріальної культурної спадщини України. Головний атрибут – хвойний вінок, у який вплітають колоски пшениці і калини. Після Літургії усі вирушають до першої хати, де господар називається Василем. Заходять із колядою «Старий рік минає, новий наступає». Далі віншують і виконують стародавню обрядову пісню «Ізлияще благодать». Потім одягають на господаря хвойний вінок, віддають у руки Різдвяну зірку, а ноги Василя зв’язують сіном. Його беруть в коло і співають «Многая літа».

У Соколівці на Косівщині і в селі Спас на Коломийщині зводять льодяні скульптури.

На Водохреще у цих селах вибудовують справжнє містечко з криги. Традиція існує вже понад 10 років. Починають роботи на старий Новий рік, а завершують на Йордан.

До прикладу, у Соколівці обов’язково серед льодяних скульптур мають бути триярусна дзвіниця і дві каплиці. А далі автори можуть фантазувати. Виготовляють престол і вівтар, колодязь, де можна набрати освяченої води, витесують букви, числа і символ прийдешнього року. Прикрашають фігури дощиком і гірляндами. 

У Старих Богородчанах на Богородчанщині треба вмитися у свяченій воді.

Найперше напередодні Святвечора, після ранкової Літургії, люди йдуть на цвинтар відвідати могили близьких. Бо Святвечір для живих, а для тих, хто відійшов у засвіти, – молитва.

Перед вечерею миють руки і обличчя, у миску з водою додають трохи свяченої води. Якщо у цей день під час Літургії хтось не посповідався і не причастився, то люди кажуть, що йому не можна вмиватися перед Святвечором, бо «лиця не має».

Також водою, яка освячується під час відправи у церкві, обов’язково кроплять усе обійстя, браму і ллють у колодязь.

 У Криворівні на Верховинщині особлива коляда.

Присілків тут є аж 18, і кожен з них має свою колядницьку партію – так називають колядницькі гурти. Назбирується більше сотні колядників. Перед тим, як почати коляду, кожен сповідається і причащається. Спершу всі колядують біля церкви, а потім розходяться по своїх присілках.

Колядники не минають жодну хату. Якщо ґазда ще й вирішує запросити партію в гості, то коляда там може затягнутися аж на дві-три години. Гостина чергується з колядками.

А взагалі по всьому селі колядування триває від Різдва і аж до Водохреща. Також є залізне правило: не можна співати сороміцькі пісні, колядникам не можна масно жартувати й упиватися спиртним. Обов’язково колядують біля кожної хати, де ніхто не мешкає – аби там відновилося життя.

На Святвечір у кожній сім’ї перед тим, як сісти за стіл, спершу несуть вечерю до своїх хрещених батьків або до дідуся з бабусею чи самотніх людей – потроху кожної страви.

Цікаво, що у Криворівні старші люди не святкують Новий рік, лише молодь. Кажуть, що це чужа традиція, яку приніс радянський режим.

У селі Перевозець на Калущині на Маланку можуть водити ведмедя замість кози.

Звичай водити Козу на Василя – це одна з найдавніших різдвяних містерій, що прийшла ще з дохристиянських часів і продовжується в обрядах сучасних колядників і щедрувальників. Після Різдва наступають святки: час веселощів, імпровізованих вистав і масок. Найбільшою популярністю у східних слов’ян користувалася маска кози, символу врожаю. Коза ніколи не ходить сама, її водить юрба “козоводів”, які йдуть від хати до хати, щедруючи і розігруючи невеликі вистави.  

А недавно у селі Перевозець з’ясувалося, що в цьому краю здавна перевдягалися не в козу, а у ведмедя. Поки що місцеві вагаються і продовжують шукати докази, але готові експериментувати.

У Чортівці на Городенківщині батьки платять дітям за вечерю.

Після Святої вечері дорослі діти йдуть у гості до своїх батьків. Беруть кутю, пампушки і калач. А батьки за цей гостинець платять якісь символічні гроші, принаймні малим дітлахам. У відповідь діти цілують мамі руку. Потім усі гуртом йдуть до бабусь-дідусів. Так в одній хаті може назбиратися з пів сотні люду.

«Пам’ятаю, моя мама вже з осені починала збирати гроші з пенсії – аби заплатити дітям-внукам-правнукам на Святвечір, – усміхається жителька Чортівця Орися Гринюк. – Для неї то була така велика радість».

Цей цікавий звичай живе у селі вже багато років. Про Чортовець так і кажуть – це те село, де платять гроші за вечерю.

У селі Стебні на Верховинщині на Святвечір готують гуцульське застілля. Окрім традиційних 12 страв, тут ще обов’язково рихтують і гуцульські смаколики. Найперше мають бути голубці з кукурудзяною крупою, политі часниковим соусом. Також у печі готують паляниці з вареної бараболі і кукурудзяної муки – ця страва дуже смакує з голубцями. А ще святковий стіл не обходиться без варених грибів з часником і підсолодженої квасолі з чорносливом. Вареники мусять бути з різними начинками: картопля, капуста, мак, часник…

На Святвечір тут мають і цікавий звичай. У миску кладуть трохи кожної страви і несуть до стайні на вікно – ангел має прийти і благословити її для худоби. Миска стоїть аж до Водохреща, тільки тоді ті страви додають худобі у їжу. Суть обряду в тому, що у стаєнці народився Ісус, поруч із худобою.

А на Василя люди кажуть, що треба дуже гарно обійти худобу, тобто добре їй дати їсти-пити – аби не ображалася. Адже саме в ту ніч худоба може говорити. Хто почує, той помре. Тому краще цілу ніч навіть носа з хати не висувати.

У Стопчатові на Косівщині змагаються, хто краще прикрасить своє обійстя. Звісно, змагаються негласно. Кожна хата намагається вигадати щось цікавіше і гарніше, ніж у сусідів. Тому в січні тут є чим полюбуватися. Коло деяких хат є все, що лиш можна уявити: санчата, олені, гірлянди, лазери…

До речі, тут майже в кожному домі ялинку вбирають надворі – ту, що росте на подвір’ї чи в саду. Кажуть, що ця європейська мода дійшла і до їхнього села.

У Татарові на Яремчанщині спершу годують худобу.

На Святвечір по чотирьох кутах тут здавна клали волоські горіхи і грошові купюри – на достаток у хаті. Діти лізли під стіл, аби трохи покукурікати, помукати, порохкати – аби худоба водилася. До речі, спершу годують худобу, і лише потім сім’я сідає за святковий стіл.

Також тут прижився такий обряд, коли неодружені парубки йшли по дрова, тягнули їх, скільки могли взяти, а коли приносили до хати, починали рахувати. Якщо число парне – хлопець жениться цьогоріч.

Ще на Святвечір печуть дві круглі хлібини, які називаються Василі. Кладуть їх одну на одну, і так ці хлібини мають відстояти аж до 14 січня.

На Василя був ще один цікавий обряд. Люди вмивалися у мисках, перед тим висипавши туди трохи монет – аби водилися гроші.

На Водохреще, коли приносили додому освячену воду, пили її (обов’язково натще), а тоді запалювали свічку і «малювали» нею хрест на вхідних дверях – аби злі люди обходили хату десятими дорогами.

У Чорних Ославах, що в Надвірнянському районі, люди обходили з сокирою навколо хати. Принаймні так ще здавна робили на Святвечір. Потім ту сокиру клали під святковий стіл. Далі ґазда черпав ложкою кутю і три рази підкидав догори. Аж тоді сідали вечеряти. Хоча у селі не впевнені, що цей обряд досі поширений.

Також у Чорних Ославах можуть похвалитися колядками, яким понад сотню років. А ще вони дуже довгі. Причому є спеціальні колядки для дівчат і для хлопців.

У Космачі на Косівщині немає вертепу.

І так було споконвіків. У селі кажуть, що вертеп – то не їхній обряд. Натомість мають королів – хлопці з паперовими коронами на голові, і луговиків – дорослі юнаки в національному вбранні. Перші ходять колядувати, а другі наймають троїстих музик і грають по селі.   

Також у Космачі ще десь чотири роки тому об’єдналися обидві конфесії – православна з католицькою. На Водохреще разом правлять Службу Божу коло річки. Навіть хати ходять освячувати разом.

У Білоберізці на Верховинщині на Водохреще проводять помпезну Розколяду. Дійство відбувається надвечір біля приміщення сільради і може тривати аж до опівночі. Туди сходяться колядники з усіх довколишніх сіл. Загалом людей назбирується тьма – кілька сотень. Причому половина з них – молодь. Голова громади завжди дарує колядницьким гуртам символічні подарунки.     

У селищі Брошнів-Осада на Рогатинщині влаштовують новорічні забави.

31 грудня, після вечірньої Літургії більшість людей сходяться на центральній площі біля головної ялинки. Співають, проводять конкурси, куштують грибну юшку і глінтвейн, до речі, безкоштовно. Після опівночі починається новорічна дискотека просто неба. Танцюють і старі, і молоді. І лише під українську музику.

У селі Білі Ослави в Надвірнянському районі соломою обв’язують дерева. Після обіду на Святий вечір в хату заносять дідух, який ставлять у кут, а мішок з соломою кладуть під стіл, де будуть 12 страв. Після різдвяних свят цією соломою обв’язують дерева в саду, щоб був гарний урожай.

Перед тим, як сідати до вечері, господар бере миску, набирає в неї жаринки з печі, де варилася вечеря. Додає ладан та гілочки ялівцю, обов’язково з ягідками. Син бере хліб, і вони разом обходять все обійстя, заходять у кожну кімнату, вітаються словами: «Христос рождається!» і ставлять миску під стіл. Проводячи цей обряд, люди вірять, що саме ним відганяється нечиста сила.

Наталя МОСТОВА