Водій-механік БТР-4Е, гранатометник, 11 днів зниклий безвісти, контузія і знову на фронті – уже санінструктором. Все це про мешканця Рогатина Віктора Юcьківа, воїна 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, який ось уже понад рік несе службу в найгарячіших точках. З листопада 2022-го – в основному на Бахмутському напрямку, де займається евакуацією поранених, пише «Галицький кореспондент».

Побратиму відірвало руку

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, не міг спокійно дивитися, що відбувається навколо, але оскільки був комісованим, мене на фронт не мобілізували. Я змирився з цим і вирішив знайти роботу, адже нещодавно повернувся з-за кордону. І коли я знову прийшов до військкомату, на моє здивування мене спитали, чому я не на фронті», – розпочав розмову Віктор Юcьків.

Навчання на Яворівському полігоні тривали три тижні. Там Віктор познайомився з найближчим своїм товаришем Орестом. Вони пообіцяли в будь-якій ситуації піклуватися один про одного. Разом вони пройшли крізь вогонь і воду, а одного разу Віктор врятував побратиму й життя.

«Оскільки кожен боєць перед відправленням на передову повинен пройти медичні курси, я зумів допомогти Оресту в найважчий для нього момент. Біля нього зірвалася міна – відірвало руку й все тіло було в осколках, а потрібно було виходити з оточення. Для мене Орест був найважчим пораненим, адже він мій побратим. Тому я безмежно щасливий, що він живий, бо на момент поранення його дитині не було ще й рочку. Для мене він – Герой», – згадує Віктор Юcьків. 

Можна втратити дар мови

Про Лисичанськ, де в захисника були перші серйозні бої, у нього важкі спогади. Тоді він з хлопцями потрапили в оточення, з якого виходили 12 годин. Віктор вважався зниклим безвісти 11 днів. Як розповідає боєць, були моменти, коли навіть прощалися із життям. Але тоді говорили собі: «Ісусе, зроби диво». І диво справді сталося. Завдяки тому, що була ніч, їм все-таки вдалося прорвати оточення і вийти на свої позиції. Після цього випадку Віктор Юcьків деякий час затинався, але завдяки вправам з психологом це минулося.

«Є випадки, коли воїни взагалі втрачають дар мови. Буває, що мовлення відновлюється, а потім через гострі стресові ситуації знову втрачається. Головне, щоб воїни отримували вчасну кваліфіковану допомогу», – розповідає Віктор.

Згадував захисник і про прорив його бригадою першої лінії оборони на Херсонщині, а особливо незабутні сльози цивільних людей, які щиро раділи звільненню від окупації. Та після першої поїздки до Бахмута гранатометник Віктор Юcьків отримав важку контузію. Після поранення був деякий час помічником гранатометника, але зрозумів, що вже не може на 100 % виконувати свою роботу. Від того часу мешканець Рогатина – санінструктор в 57 бригаді.

Молитва говорить про повагу

«Мені легше рятувати людей. З собою маємо лише автомат і кілька гранат, щоб прикрити поранених. А далі швидка евакуація. На фронті до людського організму ставимося як до механізму, який потрібно ремонтувати. Емоції повністю виключені. Так психологічно легше. Коли ми евакуюємо хлопців, відразу їх класифікуємо: легкий, середній, важкий. І цю інформацію передаємо по рації в стабпункт. Звідти, якщо потрібно, відправляємо бійців далі на лікування. Особливе ставлення і до «двохсотих». До прикладу, головний лікар до кожного підходить і молиться. А це говорить про велику повагу до воїнів. А загалом наші хлопці героїчно стоять. Ніколи не міг би подумати, що українці такі героїчні. Тому Перемога обов’язково за нами!», – підсумовує Віктор Юcьків.

Юлія МАРЦІНІВ

Читайте також: Прикарпатський нацгвардієць планує повернутися на фронт після реабілітації в Івано-Франківську