«Kozak System» не потребують особливого представлення. Люблена мільйонами українців і добре знана за кордоном рок-панк-фольк формація стала революційною не тільки в музиці, а й у свідомості тих, хто шукає крутого звучання в поєднанні з глибоким змістом у словах. Бас-гітарист гурту Володимир Шерстюк у 90-х стояв біля витоків гурту «Актус», що згодом переріс у «Гайдамаки», з яких у 2012 р. постав «Kozak System», тож знає про «козаків» більше, ніж усе. У розмові з «Галицьким кореспондентом» він розповів про тату Мамая і табу матюків, чим схожі Шевченко та Іздрик, про внутрішнього москаля й зовнішню війну, а також про сюрприз, який чекає франківців у листопаді…

– У вас 9 серпня день народження. Як із гуртом святкуватимете?

У дорозі. Ми з «Kozak System» будемо повертатися з концерту з Мукачева і їхати на інший. Як і впродовж останніх років 15-ти. День народження в дорозі – це, фактично, найкращий день народження. Ми в «Kozak System» досить по-філософськи ставимося до будь-яких дат. Так само вважаємо, що дата дня народження – це більше свято не моє, а моїх батьків. І вітаємо в такі дні батьків одне одного, співаємо їм «Многая літа» по телефону, коли в дорозі.

– За три роки існування «Kozak System» зроблено чимало. Але, окрім усього, ви постійно експериментуєте….

Ми вже випустили три альбоми – «Шабля», «Живи і люби» й «Пісні самонаведення» (останній спільно з Тарасом Чубаєм). Це те, що зроблено, як кажуть, для протоколу (сміється). Із Чубаєм ми експериментували з реггі, тобто ямайською музикою, хоча основою альбому є старовинні козацькі пісні, яким по 200-300 років. Вони всі нами заграні в дабл-реггійному стилі, який дуже добре сприймається критиками. Стосовно альбому «Шабля», у ньому сильний вплив нашого колишнього гурту «Гайдамаки». А от уже більш сконцентрований на власному стилі «Kozak System» альбом «Живи і люби», де більше застосування електронних засобів, сучасних ритмів. І головне, в ньому беруть участь найкращі та найактуальніші на сьогодні українські поети, яких любимо щиро – і по-людськи, і в творчому смислі – і вони нас так само. Це Сергій Жадан, Сашко Положинський, Олег Мох Гнатів із «Перкалаби», Дмитро Лазуткін, Артем Полежака, Юрко Іздрик… Страшенно пишаємося, що вони охоче працюють з нами, а ми – з ними. І от це якраз в певному розумінні прецедент, бо в українській музиці нечасто один гурт співає пісні на слова багатьох сучасних поетів. Власне, в цьому наш експеримент – об’єднати літературні сили з музикою і краще промувати українську літературу і серед наших слухачів, і за кордоном.

– «Kozak System» має пісні і на поезію Шевченка, й на слова Іздрика… Що загалом об’єднує тексти ваших пісень?

Критерій – гарна українська поезія. Ми Шевченка обожнюємо і вважаємо його справжнім пророком. Але ставимося до нього, як до Жадана чи Іздрика, тобто як до сучасного письменника, тому що він абсолютно актуальний. Він не заскорузла ікона, яка писала 200 років тому. Він абсолютно актуальний зараз. Як і Іздрик. І між ними в цьому сенсі немає жодної різниці. Ми їх дуже любимо і не можемо не спокуситися й не писати пісні на їхні слова, які лягають на наш темпоритм, світосприйняття і нашу українськість. Україна і музично, і поетично – абсолютно самодостатня і дуже крута авангардна країна. І от Майдан і Післямайдан сприяють пробудженню у звичайного українця інтересу до своїх поетів і музикантів. Бо наші люди знають усе про всіх, але погано бачать, що в них під боком. Українці толком не мандрували Україною, поки у них Крим не забрали. Тепер мені друзі пишуть: яка в нас прекрасна Україна! Та звичайно, прекрасна. Мандруйте Україною! (Сміється).

– Кому насправді адресований скандальний маніфест «Kozak System», який вийшов у березні 2015 р.?

В основі маніфесту – знаменита фраза Леся Подерв’янського… Під час Майдану його запитали: «Яка ваша національна ідея?» І він відповів: «Моя національна ідея – …» Відстаньте від нас, одним словом. А далі – слова відомого блогера Віталія Чепіноги про те, що зараз нам треба сконцентруватися на собі і всьому українському, перестати думати штампами російських фільмів. Давайте займемося собою й своїм кіно. Він сказав: пропоную нафіг усе москальське… Мене вразив цей його текст. Він його так і назвав: «Нах** маніфест». На основі цього тексту наш трубач Сергій Соловій написав вірш, додали вступ Подерв’янського. І все, і народилася ця пісня. Вона не антиросійська, вона насамперед направлена на внутрішній совок кожного українця. В кожному українцю досі сидить Радянський Союз, москальські осколки, внутрішнє рабство і страх, корінь імперської держави, хабарництво, тупість і жлобство… Найгірше, що воно сидить у наших душах. Воно залишилося від панування Росії, накопичилося за 360 років. Нам треба сконцентруватися на ньому і знищити його в собі. Власне, пісня «Маніфест» – проти внутрішнього ворога, внутрішнього кацапа, москаля. Не проти росіянина. Не проти академіка Сахарова чи Андрія Макаревича.

– А в повсякденному житті вживаєте нецензурну лексику?

Я практично не вживаю. Буває, десь із хлопцями… Але ми знаємо, що нецензурна лексика – це вмикання в собі цього внутрішнього москаля. І ми один одного умовно штрафуємо за це. Отак навіть на побутовому рівні треба вичавлювати з себе цю гидоту.

– На слова Дмитра Лазуткіна ви написали саундтрек-пісню “Така спокуслива” до фільму «Останній москаль». Фільм неоднозначний, із жонглюванням стереотипами. Яке ваше ставлення до цього?

По-перше, коли ми починали працю над фільмом, нас запевнили, що цього жонглювання не буде. По-друге, режисер Семен Горов мав свою версію фільму, яку продюсери чомусь не пропустили. І в його версії не було такого явного жонглювання. По-третє, я дивився тільки одну серію – я взагалі не люблю дивитися серіали – і сильного жонглювання не побачив, хоча помітив неприємні мені штампи щодо українства, і їх треба, звичайно, виживати в собі. Але що хочу сказати мінімально позитивного: це перший власне український серіал, який називається досить жорстко –«Останній москаль». У саундтреку бере участь суто український гурт «Kozak System» – з яскравим національним забарвленням, маю на увазі. Це вже плюс. Зрозуміло, фільм не є шедевром. Але, люди добрі, це вже перше щось, давайте підтримаємо, давайте виправимо помилки! Завжди можна зацькувати будь-який твір і будь-що, і в людини опустяться руки. Команда, яка починала робити фільм, не мала на меті нічого погано. І якщо й допущені якісь помилки, то вони будуть виправлені в другому сезоні. Одним словом, це перший млинець, який не зовсім правильно спікся. Усе буде гаразд (сміється). Давайте вірити митцям і підтримувати один одного.

– «Kozak System» добре знаний за кордоном. Але співпраця з Польщею – найгарячіша. Чому саме Польща?

Це абсолютно виправдано. Не забуваймо історію: ми колись були однією потужною державою, разом із Литвою. Якби союз Литви, Польщі й України продовжував існувати, ніякі б москалі ніколи б не повстали. У цьому відповідь на те, чому поляки перші максимально активно відгукнулися, так сильно підтримували й підтримують українців. Бо москалі для них ворог, як і для нас. Ясно, що поляки дуже давно припустилися помилки. Вони самі про це знають і говорили нам про це. Вони кажуть: якби ми вам дали панство (державу – ред.) ще тоді (вони ж панство і право називатися шляхтою, тобто рівність, дали собі й Литві)… Якби Україна була зразу з нами на рівні, то українці не бунтували б проти поляків, не було би Коліївщини і т.д. Тривав би союз трьох потужних держав. Це не дало би можливості москалям тоді нас роз’єднати і завоювати поодинці, як це й сталось пізніше. Тому Польща перша нас підтримала… Це абсолютно невипадково.

Хоча вони дивляться досить скептично на нас, бо розуміють, що ми несемо в собі дуже великий залишок імперії, яку вони теж ненавидять. І чим скоріше ми цей залишок імперії з себе виживемо, тим швидше станемо європейською державою.

– Перед ким би ви не погодилися виступати навіть за шалені гроші?

Навіть нещодавно нас запрошували в Росію. І адекватні люди це робили. Там є великі етнічні фестивалі, на яких ми грали до війни. Тепер ми відмовилися, пояснили… Принаймні, доки з Росією не буде того, що з Німеччиною в 45-му році, доти ми ні за які гроші за жодних обставин виступати там не будемо.

– Як війна скоригувала творчість і діяльність «Kozak System»?

Війна скоригувала, звичайно. Бо ми дуже чутливі і відкриті люди. Ми б воліли співати про кохання і філософію, натомість співаємо «Брат за брата», «Шабля», «Повертайся живим». Це ті пісні, що не могли не народитися у музикантів, які дійсно є синами й доньками своєї землі. Стосовно безпосередньої діяльності гурту, навіть у фінансовому сенсі слова, – війна дуже сильно вплинула. Багато концертів доводиться грати безкоштовно. Ми виїжджали на схід, про гроші навіть не йшлося. А заробляємо ми тільки з музики. Ясно, це сильно притиснуло нас, але це стосується всіх артистів, по-перше. А по-друге, якщо порівнювати свій стан зі станом хлопців, воїнів, наших козаків, які захищають кордони, то гріх скаржитися. Якщо тебе зараз – якщо ти українець – не скоригувала війна, то ти не українець. І тобі тут нема що робити.

– Для вас знаковою є творчість Боба Марлі. Про що б ви його запитали?

Боб Марлі – це ж не просто музика реггі, яка дала, до речі, поштовх музики по всьому світу в 70-х роках. Його тексти, які, по суті, були релігійно-революційними, фактично, дуже схожі до текстів сучасних українських письменників. Музика Боба Марлі і його поезія змогли колись примирити протистояння в його країні й запобігти громадянській війні… Що б я його запитав? Мені здається, нам би досить було побувати на концерті один одного, і це би був найкращий і найглибший діалог.

– У вас дуже цікаві тату…

У мене на правому зап’ясті наш стандартний український чоловічий візерунок – вишиванка. На лівому передпліччі – козак Мамай… От усе, що «Вікіпедія» пише про Мамая (сміється), я вкладав у це тату, а також те, що ми відчуваємо на нашому клітинному рівні. Це сакральний символ українця, характерника, воїна, музиканта, це, фактично, душа народу. А справа в мене – дерево життя, але модернізоване. Це наш ще дохристиянський символ. І ці малюнки мені дають наснагу, це як внутрішня перепустка до свого коріння.

– Коли «Kozak System» потішить своїм виступом франківців?

– До Франківська приїдемо в рамках нашого всеукраїнського туру в листопаді. Й обов’язково з Олегом Мохом Гнатівим виконаємо пісню «Колискова». У нас із ним більше дружба, ніж співпраця. Ця пісня виникла випадково: нам просто дуже сподобався текст, і ми тоді навіть не знали, що «Перкалаба» на цей текст має свою пісню «Спи давай». Так що маємо ще й такий варіант пісні. А Франківську величезний респект за те, що це місто і Прикарпаття загалом є одним із осередків українства. І за те, що по-справжньому шанують наших героїв та зберігають нашу культуру. Скоро побачимося!

Розмовляла Наталя ТКАЧИК