Завтра у Боярці прощатимуться з Героєм – загиблим у війні калушанином – капітаном Сергієм Вацком, учасником бойових дій в АТО, добровольцем, батьком трьох синів.
24 березня 2024 року у війні з російським окупантом загинув заступник командира роти ударних безпілотних авіаційних комплексів капітан Вацко Сергій. Чин похорону розпочнеться 29 березня об 11:00 в м. Боярці, де проживав Герой.
Сергій закінчив Калуську школу № 7. Вищу освіту за спеціальністю «Електропостачання та енергозбереження» здобув в Івано-Франківському державному технічному університеті нафти і газу.
1997-2001 рр. працював машиністом технологічних компресорів, майстром енергопостачання у Боярському ЛВУМГ.
З 2001 по 2014 – інженер відділу головного енергетика, а згодом інженер І категорії високовольтної електротехнічної лабораторії Виробничого ремонтно-технічного підприємства (ВРТП) «Укргазенергосервіс».
З березня 2014 р. по березень 2015 р. – командир батареї у 72 ОМБр, працював з БМ-21 «Град». Його бойовий шлях проходив через Луганщину (Свердловськ (нині Довжанськ), Ровеньки, Дякове), південний котел та Донеччину (Амвросіївка, Волноваха, Маріуполь).
31 грудня 2014 року отримав позачергове звання капітана. У березні 2015 року демобілізований.
Повернувся на попереднє місце роботи, працював провідним інженером групи енергетики та ремонту енергетичного обладнання сервісної філії Укртрансгаз – Оператор газосховищ України. Брав активну участь у громадсько-суспільному житті Боярки.
З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року пішов добровольцем на передову. Сергій навіть не встиг змінити посвідчення офіцера запасу на чинне посвідчення, адже вже 25 лютого був на передовій як капітан одного з підрозділів 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює