Маленька Хмелева – село-півострів – розташована на території природного заповідника «Дністровський каньйон». Вона вражає не лише своєю славною історією (у селі досі збереглися «козацькі» могили з кам’яними хрестами), але й неймовірної краси краєвидами. Тому Хмелева, що на Коломийщині, поступово стає осередком зеленого туризму. Дедалі більше охочих справляються на катамаранах чи байдарках по Дністру, щоб відвідати принади села. Крім того, Хмелева – райський куточок для вирощування фруктових дерев, передусім яблунь та груш.

Розповісти «Галицькому кореспонденту» про минуле села й дивовижну історію сімейної вишиванки погодилася колишня завідувачка місцевої бібліотеки Галина Лаврів, яка свого часу проводила у Хмелеві активну просвітницьку діяльність. Власними силами створила при бібліотеці музей старовини, який налічував чимало цікавих експонатів. Шкода, але бібліотеку зачинили. 

Далекий родич чоловіка Галини Лаврів Григорій Лаврів був колись війтом села. За час його господарювання в 1925-1926 рр. для переправи через Дністер посприяв будівництву з дубових дощок порому, який працював без мотора й рухався за допомогою сили річкової води. На жаль, у воєнні 40-ві роки його зруйнували. Увійшов в історію і син Григорія Лавріва Іван (на псевдо «Карпо»), який був членом ОУН. Помер, закатований енкаведистами.

«Якщо продовжувати тему УПА, то на території села було декілька бункерів-криївок (близько 10). В одному із них діяв навіть шпиталь для поранених воїнів. Чимало хмелівських молодих патріотів загинули за вільну Україну. Один із них – Іван Захарів (на псевдо «Мирон»), який очолював у Хмелеві провід ОУН. Через це його сестер – 13 і 9 років із похилими батьками відправили до Сибіру. До слова, батько назавжди так і залишився в холодній Тайзі – його сильно побили, від чого й помер», – розповідає Галина Лаврів.

У вільний час (якого зовсім було мало), за словами пані Галини, жінки вишивали. Одна із таких вишивальниць була тітка чоловіка Галини Лаврів Марія Красножона. У розквіті сил в колгоспі отримала важку травму ніг й пересувалася за допомогою палиць. Щоб якось заробляти на життя і зайняти свій час пані Марія вирішила вишивати. За своє життя вона вишила лишень рушників з різним орнаментом понад 200, а ще жіночі й чоловічі сорочки, простирадла, наволочки.

Цікавою є історія родинної вишиванки Марії Красножона, яку під час більшовицької окупації жінка зарила разом з іконою Богородиці у гною. Відкопала аж у часи Незалежності. Особливістю цієї вишиванки були вишиті на ній тризуби й леви. І в той час, якби хтось помітив цю сорочку, то або була б смерть, або виселення до Сибіру. З часом жінка відшила візерунок цієї давньої вишиванки на новому полотні. 

Щодо хмелівської вишивки, то, як розповідає Галина Лаврів, вона спершу була різнокольорова, а з часом стали переважати червоний з чорним. Квіткові орнаменти спостерігалися рідше, частіше ж – геометричні фігури. В техніці переважала вишивка низинкою.

Повідала Галина Лаврів і про місцевий весільний одяг, який був поширений в 50-60-их роках. Наречена мала бути одягнена у вишиту сорочку «капанки», шалінову спідницю з вишитим фартухом або фоту із запаскою та крайкою. Зверху вишитий жупан, перев’язаний білою тканиною – «рантухом». На голові – чільце й кольоровий віночок з барвінку, заквітчаний шпарагусом.

Наречений був одягнений у штани (райтки), вишиту сорочку, а на поясі – червона в’язана хустина. Молода, коли в’язала хустину, зав’язувала три гудзи й говорила: «Аби мене любив, аби до чужих жінок не ходив, аби мене шанував». На голові нареченого – каракулева шапка.

Нині, як зауважує Галина Лаврів, весільні традиції в селі кануть у небуття, зберігся здебільшого звичай плетіння для наречених віночка з барвінку.

Юлія МАРЦІНІВ

Перший матеріал із циклу “Вишивка і доля” читайте тут: Вишивка і доля: на Покутті окрему увагу приділяли прикрасам

Другий матеріал: Вишивка і доля: чому не стало родини Бащуків

Третій матеріал: Вишивка і доля: такої вуставки не було в жодному селі

Шостий матеріал: Вишивка і доля: запис на шафі як останнє повідомлення

Сьомий матеріал: Вишивка і доля: у Тишківцях наречена одягала гофровану сукню з позолоченим низом

Восьмий матеріал: Вишивка і доля: одна із сімейних реліквій – бабусина вишиванка, якій близько 100 років

Дев’ятий матеріал: Пророчі слова циганки і дорога на Сибір

Десятий матеріал: Вишивка і доля: у Копачинцях кожна домівка була, наче музей

Одинадцятий матеріал: Вишивка і доля: у 200-річній хаті в Чернелиці досі зберігається комин, піч, креденси й куфер

Дванадцятий матеріал: У Чернятині одними з головних елементів покутського вбрання були рукав’єнка і плісірівка