Якось

ВОДА

В одній військовій частині раптом зникла вода. Звичайна питна вода. Тобто зовсім. Ні помитися, ні поголитися, ні зупу чи компот зварити. Труба десь накрилася, де – ніхто не знає, а поблизу ніякої водойми немає, річка кілометрів за п’ять, і та очеретом заросла. Командир частини, ясна річ, щодня телефонує у штаб і криє матами всіх, хто причетний до невідремонтованої труби. А там все тягнуть: то людей немає, то часу, то чогось ще. І тут зі штабу надсилають якогось старого полковника з перевіркою партійної лінії. Той проінспектував, прийшов до командира частини. Радісно повідомляє, мовляв, у вас тут все партійно грамотно, ідейно витримано, червоний куточок найкращий, а офіцери взагалі орли! Перше місце в округу у якомусь там змаганні точно ваше! Командир частини дослухав промову до кінця і, підморгнувши перевіряючому, запропонував обмити це майбутнє перше місце. Витяг бутлю, хлюпнув собі і полковнику в склянки, мовчки цокнувся з ним і завмер в очікуванні. А полковник радісно перекинув собі в глотку вміст склянки. І раптом, скривившись, побіг до раковини в кутку кабінету. У склянці був чистий спирт, а в крані води не було. Обличчя у полковника побуріло, він вивалив язик і вирячив очі, намагаючись рукою розстебнути комір. І тут страждалець побачив вовчий оскал начальника частини. Нахилившись над полковником, який вже сповзав по стіні, він прошипів: «Що, погано вам? А я так кожен день!»

Колись

ПАРОЛЬ

Напередодні в Центральному управлінні польотами відзначали якесь свято (здається, День космічних військ), і головний герой, назвемо його Майор, прийнявши на груди гідну офіцера дозу, вирішив зміцнити інформаційну безпеку. І поміняв пароль. На щастя, тільки один, на інші його не вистачило – він заснув перед комп’ютером. Наступного дня з’ясувалося, що той пароль був для доступу до секретного ключа управління одним із супутників і що нового пароля герой не пам’ятає. Пробує і так, і сяк – і ніяк пароль пригадати не може. А весь трагізм ситуації в тому, що пора проводити корекцію орбіти. І часу на це залишається дві доби. Після цього супутник буде втрачено. За це всьому ЦУПу будуть звіздюлі астрономічного масштабу. Доповіли місцевому начальству. В принципі, резервний ключ управління супутником існує. Зберігається він у “чорній валізці” начальника генштабу. Але до нього далеко: три інстанції, три генерали. Кожен, зрозуміло, не горить бажанням отримати втик за головотяпство підлеглих, тому пройти ці інстанції за дві доби виглядає ще менш реальним, ніж мотнутися на супутник на попутних “шатлах”. Чого тільки не пробували, щоб згадати пароль – марно. Навіть шифр намагалися ламати. Куди там! А час іде. Вже доба до дедлайну. І тут забрів у ЦУП опер місцевого УВС. Ті у розпачі залучили і його до вирішення завдання: «Ось він, діяч! Пароль забув і згадувати не хоче. Ну, зроби хоч щось, ти ж опер. Тільки бити ми його вже пробували, не допомогло». Словом, космічні війська дали оперу карт-бланш, оскільки іншої надії у них не було. Але в душі цупівці вже змирилися з втратою супутника і з майбутнім зорепадом (з погонів). Закрившись у кабінеті з нещасним майором, опер почав працювати. Коли вранці туди зайшли співробітники ЦУПу, перед ними постала епічна картина. Обидва – космічний майор і міліцейський капітан – лежали під столом без тями, довкола були розкидані порожні пляшки. А на столі стояла пачка від цигарок, на якій був надряпаний пароль. До корекції орбіти залишалося півгодини.