Днями

ЗАТОР

Стою в заторі. Нуджуся. У сусідньому ряді тягнеться машина з убитою задньою частиною. Точніше, її навіть немає, вона вся пішла в багажник. На передніх сидіннях молоді хлопці. Почався якийсь рух, автівки стали хаотично переміщатися. Попереду мене пригальмовує та сама машина, з вікна водія висовується рука і зворотно-поступальними рухами, згинаючись-розгинаючись у лікті, дає зрозуміти, що машина хоче перелаштуватися в мій ряд. Ну, ясна річ, поворотники розбиті, як ще попередити про свій маневр? Я спокійно дав їй можливість перелаштуватися. Машина зайняла необхідну смугу для руху, і з відкритих передніх вікон вилізли вже дві руки. І що б ви подумали? Ці витягнуті руки, стискаючи-розтискаючи долоні, так «аварійкою» «дякую» сказали.

Якось

ЛОГІКА

Знайома розповіла, як працює жіноча логіка: «Вирішила зробити простий салатик, порадувати сім’ю. Салат з куркою. Тим більше, якраз залишилося трохи відвареної курочки, все одно її вже ніхто не їсть. У цей салат потрібні ананаси. Використала фрукти з банки, а сік залишився. Випити? Не хочеться. Вилити? Шкода. Згадала один рецепт пирога, там потрібен якраз ананасовий сік. Спекла пиріг. Але туди чомусь тільки жовтки потрібні були, а білки залишилися. Ну, не викидати ж їх! Якщо залишити в холодильнику, все одно потім викину. Придумала! Можна з них зварганити безе. Легко, швидко, смачно! До безе додала цедру лимона. Лимон в результаті залишився лисий… Якщо залишити його в такому вигляді, швидко засохне. Треба з лимоном щось зробити! Ага, соус смачний виходить для салату. У салат пішла половинка лимона. А друга половина лежить, дивиться на мене. А її куди? Можна для спагеті смачний томатний соус приготувати. Знайшла в холодильнику банку томатного соку власного приготування. Пішла половина. А із залишком що? Шкода, якщо пропаде. Сама ж трудилася влітку, закривала. Натуральний, без консервантів, довго відкритий зберігатися не буде. Подумала трохи, вирішила зварити борщик. Але, на жаль, вдома не виявилося буряка. Швиденько зібралася, вискочила в магазин. Купила буряк, картоплю, сир, сметану, зубну щітку, шкарпетки (по знижці), тапочки (теж акція була), мила декілька упаковок, про всяк випадок. По дорозі додому зайшла в банк, оплатила комуналку, біля банку заскочила в майстерню, забрала туфлі з ремонту, купила у хлібному кіоску свіжих булочок дітям до школи на бутерброди. Ледве дійшла додому з цим усім. Приготувала борщ. Вже не звернула уваги, чи залишилося ще що-небудь. Впала в крісло, спина болить, ноги відвалюються, рук не відчуваю… Думаю, от дурна! Краще б я вилила той ананасовий сік!»

Колись

МІКРОБИ

Не знаю, може, це і анекдот, але мені здається, що це було насправді. Розповідають, що коли в 30-ті роки у Москві запустили перший в СРСР маргариновий завод, було дуже модно водити на нього екскурсії, популяризуючи тим самим ідею споживання пролетарського маргарину натомість “буржуйського” масла. І ось одного разу на завод прийшли на екскурсію московські чекісти. Враховуючи специфіку аудиторії, проводити екскурсію пішов, звичайно, головний технолог, докладно і з ентузіазмом пояснюючи всі деталі процесу виробництва. Але ось огляд лінії виробництва молочного маргарину ледь не завів екскурсовода у лікарняне ліжко. Показуючи величезні ємності для сировини, він розповів, що в них проводиться пастеризація молока, при якій гинуть всі мікроби і молоко стає безпечним для вживання. Один із слухачів тут же поцікавився: «Ось ви, товаришу, говорите, що тут вбиваєте мікробів. А трупи ви куди діваєте?»