Днями

ЛЕКЦІЯ

Командувач російської військової академії (за званням відповідає чотиризірковому генералу в армії США) читав лекцію про потенційні загрози для світової безпеки. Наприкінці лекції він поцікавився, чи є якісь питання. Один з офіцерів встав і запитав: “Чи буде Третя світова війна? І чи візьме Росія в ній участь?” Генерал відповів ствердно на обидва питання. Інший офіцер запитав: “Хто буде нашим ворогом?” Генерал відповів: “Все вказує на те, що це буде Китай”. В аудиторії всі були шоковані. Третій офіцер додав: “Генерале, але нас всього 150 мільйонів порівняно з півтора мільярдами китайців. Ми маємо шанси на перемогу та й взагалі на виживання?” Генерал відповів: “Ви тільки подумайте: у сучасній війні не кількість солдатів визначає перемогу, а якість і вміння використовувати армійські можливості. Для прикладу, на Близькому Сході ми відносно недавно були свідками кількох воєн, де 5 мільйонів євреїв воювали проти 150 мільйонів арабів, і Ізраїль завжди перемагав”. Після короткої паузи ще один офіцер, який сидів у задньому ряді, запитав: “А у нас достатньо євреїв?”

Якось

ПОЛЮВАННЯ

Було це взимку у глухому, Богом забутому селі. Шестеро чоловіків пішли на полювання на ведмедя. Сіли на трактор і поїхали просто до барлоги. Приїжджають і давай кричати, палицями бити і всілякі звуки видавати. Дерли горлянки з усієї сили. А ведмідь ніяк не виходить. Hу, як і в будь-якій дошці є скалка, знайшовся серед них теоpетик-розбуджувач. Запропонував він підійти до баpлоги і всім разом пальнути туди з рушниць. Мовляв, навіть якщо не влучимо у ведмедя, то галасу наробимо. Сказано – зроблено. Прогриміло дванадцять пострілів… І тут він попеp! Коли він став на задні лапи, то на зріст виявився як слон. Мужики, ніби змовившись, побігли до трактора, кожен з них тоді міг би бути олімпійським чемпіоном. Ззаду pев… Хто перший до трактора добіг, рушив на ньому з місця, і всі почали стрибати на борт рятівної техніки. А був серед них один мужичок невисокого зросту, який ніяк не міг вискочити. Біжить і ніяк не може залізти. На його щастя, він не останнім втікав, а той, хто був позаду, виявився здоровенним мужиком, який вирішив підсобити. Наздогнав він його і хвать під пахви, щоб закинути в кузов. А той відчув, що його під пахви щось велике схопило, і, не повертаючись, як закричить: “Я не стріляв! Я не стріляв!”

Колись

БОМБА

Років сімнадцять тому один чувак проходив строкову службу на аеродромі, де базувалися бомбардувальники стратегічного призначення. Оголосили якісь серйозні навчання, літакам – виліт з бойовим комплектом. Приїхала комісія на чолі з якимось заслуженим бойовим генералом (героєм війни), з ним – офіцери штабу. Команда на зліт. Генерал сидіти в бункері відмовився, мовляв, я хочу все на власні очі зблизька побачити. Загалом, вся комісія стоїть біля злітної смуги. Злітає здоровенний бомбардувальник з ядерним боєкомплектом, і раптом якась штуковина, дуже схожа на бомбу, від нього відвалюється і починає стрибати по злітній смузі. Вся комісія зі страху стрибає в канаву, тільки один генерал як стояв, так і стоїть і при цьому регоче. Штуковина пострибала і зупинилась. Офіцери штабу вилізли з канави всі брудні, як свині. Питають: «Пане генерале, а якби ця бомба вибухнула? Чому ви не сховалися?» А він каже: «А який сенс ховатися? Вона ж ядерна».