Днями

ФАРА

Їхав вночі трасою КАМАЗ. Великий, броньований контейнер однієї зі спецслужб. А за ним прилаштувався “чайник” на “шістці”. І пре цей “чайник” за КАМАЗом з увімкненим дальнім світлом і сліпить водія цього КАМАЗа в дзеркала заднього виду й не обганяє. Набридло це водієві КАМАЗа, і він врубав задню вантажну фару (це така велика фара на задньому мосту під кузовом, на зразок фари заднього ходу). “Шістка” після цього зникла. Приходить через два дні на автобазу N спецслужби співробітник ДАІ. (КАМАЗ -спецмашина, номери, самі розумієте, не прості, та й пости ДАІ прохід таких машин контролюють.) «Ви їхали? – питає даішник водія КАМАЗа. – Розкажіть хоч, що сталося». Водій все, як було, розказав: про дальнє світло, що заважало, і про ввімкнення задньої фари. Даішник, в свою чергу, теж розповідає: “Коли ми цього водія на “шістці ” з фоси витягли, він все повторював: “Їхав я за КАМАЗом, а з-під нього мотоцикл як вискочив – Мати Божа! Я тоді кермо вправо… ”

Якось

ХАЛЯВА

На екзамені. Студенти сидять в аудиторії, чекають викладача, який прийматиме іспит, хвилюються. Заходить викладач, щільно закриває двері. Відкриває кватирку. Повертається до студентів: «Вгадайте, що я зробив? Не знаєте?» Студенти: «Не знаємо…» – «Халяву впустив! Давайте заліковки». Студенти йдуть повністю оторопілі… Наступного дня іспит в іншої групи. Народ, природно, всю ніч пиячив, не готувався… Заходить викладач. Відкриває кватирку. Обертається: «Вгадайте, що я зробив?» Студенти радісно: «Халяву впустили!!!» Викладач, хитро посміхаючись: «Ні, дорогенькі, халява тільки що вилетіла…»

Колись

ШВИДКА

Наприкінці 80-х років у Києві вийшла постанова, що трупи з громадських місць забирає не міліція, а швидка. Тепер історія. Втопився чоловік (напевно, був п’яний). Пролежав на березі кілька днів, і аж тоді був виявлений. Ну, люди, звичайно, відразу ж викликали міліцію і швидку. Бригада швидкої, приїхавши на виклик і виявивши труп, який вже чути, телефонує в центр і питає: «А чому нас сюди направили? Труп старий, нехай міліція з ним розбирається!» У відповідь їм зачитали постанову і наказали відвести тіло в морг на судмедекспертизу. Що ж, треба везти. Труп поклали в салон швидкої, віконце між салоном і кабіною наглухо закрили і завісили шторами, фельдшер сідає в кабіну між водієм і лікарем на кожух движка, і машина рушає. Їхати начебто недалеко, але то червоне світло, то затор на дорозі, спека, літо, і ось в кабіні вже починає смердіти (нагадаю, труп лежить в салоні і його не видно). Лікар, не витримуючи, каже водієві: “Слухай, ну коли ми нарешті приїдемо?” І в цей момент голос із салону: “Так, дійсно, коли ми вже приїдемо?” (А там же тільки труп!) Водій тисне на гальма, фельдшер, який сидів посередині, умудрився вискочити з машини першим, за ним лікар з водієм. Відбігли на кілька метрів, стоять, курять, вирішують, хто до машини дивитися піде, всім страшно. Зрештою, перехрестившись, всі разом підходять до машини й обережно відкривають задні двері салону… А там міліціонер сидить, він у метушні, поки труп вантажили, заліз його супроводжувати, щоб по дорозі нічого не трапилося, і його, звичайно, ніхто не помітив. Ну, і погано стало йому від запаху, от він і запитав. Розлючений лікар стусанами і з матюками вигнав міліціонера з машини зі словами: “Хочеш супроводжувати – йди пішки за машиною!”