Днями

МУМУ

Літо. Спека. Пішохідний міст через річку. На мості хмара народу, милуються довколишньою красою і купаються. Під мостом бетонні плити, на яких літній чоловік купає свою болонку. Кидає її в воду, і не встигне та вибратися на берег, як він повертає її знову в річку (це він так тренує її плавати кролем). На мості до поручнів притулився дуже міцно п’яний мужик і, тримаючись за них, щоб не впасти і аби перечекати, поки земля перестане гойдатися, спостерігає за тим, що відбувається внизу на плитах. Через хвилин п’ять він з усієї сили кричить вниз: «Ей ти, Герасиме! Без цегли ти її фіг втопиш!»

Якось

ПИВО

Денвер, Колорадо, нічний клуб. У черзі до бару попереду мене стоїть юна дівчина, за американськими мірками – невимовної краси, за нашими – нормальної зовнішності. Але одягнена – триндець. Якщо когось цікавить останній писк місцевої моди, то ось він: на майці і шортах витиснений психоделічний арабсько-індіанський орнамент, бюст оголений по саме не хочу, але зі зворушливими бретельками ліфчика через плече, шорти вп’ялися зрозуміло куди, нижче грає голе пляжне літо, але по коліно ще затрималася зима – щільні замшеві панчохи і чобітки. І ось ця чарівна колекція «зима-літо», замість того, щоб кинути п’ятірку, взяти пляшку пива і відійти собі, замовляє якийсь хитромудрий коктейль з льодом в чотирьох екземплярах. Бармен ставить пластикові стакани і починає їх заливати. По вінця. З багатьох пляшок. Дивлюся заворожено на їх жонглювання, а самому цікаво: як вона збирається все це забрати? А вона явно збирається. Всі склянки разом. Схопить чотирма пальцями по центру? Інакше взагалі немислимо – склянки м’які, стиснеш з боків – напій проллється. Я її недооцінив. Першу склянку вона дбайливо поклала в глибоку западинку між грудьми, м’яко обняла ними, притиснувши свої принади ліктями зовні, від випадання спереду притримала двома іншими склянками в обох руках. Не пролила ні краплі. «А як же четверта?!» – відчайдушно закричав мій розум. Та без проблем. Вона вирівняла бюст з прилавком, не нахиляючись. Щоб не розлити, трошки присіла. І підчепила четвертий мізинцями. Я був захоплений хитрим прийомом. Але четвертий вислизнув і перекинувся. У відчайдушній спробі його утримати дівчина шарпнула рукою, і рідина хлюпнула з інших трьох. Вийшов конкурс мокрих майок. Бармен очманіло замилувався і почав поволі заливати новий четвертий. Його він теж залив доверху. Частину пролив через край. Пробурмотів: «За рахунок закладу!» Дівчина подивилася на нього підозріло. Повернула три склянки на прилавок і почала відпивати соломинкою з четвертої. Подумала трохи і відпила з інших трьох теж. Коли вона вже дійшла до стану «більше не наливати, я вже така, яка вам треба», якийсь здоровенний хлопець з хвоста черги пробився вперед, схопив всі чотири склянки щипком за середину, іншою рукою дівчину за талію і поволік її в невідомому напрямку. Вона захоплено дивилася то на спритно підхоплені склянки, то на хлопця. Приблизно як на Ейнштейна, який вирішив нерозв’язне досі завдання. Щось мені підказує, що компанія, яка послала дівчину за випивкою, цієї ночі її не дочекається.

І взагалі…

Є чудова акваріумна риба – мішкозяберний сом. Виживає в болоті, їсть майже все, при правильному вихованні дрібних сусідів не ображає. На батьківщині у себе, як наш вугор, може вночі по росі переповзати з калюжі в калюжу. Додаткові прикмети: може голосно свистіти, цвірінькати … (Хто не вірить, заведіть дорослого мішкозяберника, він вам весняними ночами серенади співати буде). Так ось. Дівчинка-школярка, наслухавшись вчительських дифірамбів, які та співала сому, завела собі таке чудо. Прокинулася від шуму і нявкання: сом повзав по підлозі і посвистував, а на найвищій шафі, вминаючи зад в бетонну стіну і витріщивши очі, дивився на це котяра…