Якось

Банкет після однієї з нарад із обміну досвідом. Від нас ДАІ, від них – дорожня поліція. Розмова, як у канадських лісорубів – в лісі про дівок, з дівками про ліс. Наші доблесні служителі, обговоривши з колегами все, що стосується прекрасної половини людства, перейшли до професійних питань. Після цього у них прийнято розходитися, а у нас – рухатися за причепом. Наші допитують тамтешніх: ну чому у нас автівок менше, а у вас більше, однак затори постійно у нас, а у вас немає? Іноземні колеги по черзі намагаються донести до наших, що затори утворюються через дурнів, ідіотів і хамів, а не через автівки. Авто само не їздить. Почніть полювати на дорожніх дебілів, і затори зникнуть. Але як, запитують наші, відрізнити нормального водія від водія-дебіла? Колеги пояснюють, що дебіл не може, наприклад, прорахувати ситуацію на дорозі, зайняти правильну смугу, не лізти на жовте світло на перехресті, не позичати смугу руху при з’їзді з траси і т.д. «Але як нам це побачити? – не відстають наші. – Кому ж впарювати цей ваш тест на дебілізм?» – «Stаrt mеd dig sеlv*», – відповідають колеги своєю мовою. Наші дратуються, мовляв, кляті вікінги, нічого до ладу пояснити не можуть або уникають відповіді. «Ну, і дідько з вами», – відповідають вони нарешті.

Ну, не хотіли іноземні колеги ображати нашу ДАІ, тому й заборонили перекладачеві перекладати цю фразу.

*Почніть з себе.

 

КОЛИСЬ

У ту далеку епоху ранньої еміграції я ділив роботу і квартиру з екстрасенсом і чарівником. Працювали ми помічниками фізіотерапевта, руки у нього були добрі, він допомагав багатьом. Навіть мені, скептику з медичною освітою, було ясно – щось у ньому є. Все в ньому було незвичним. Його перший день у Каліфорнії ознаменувався шестибальним землетрусом. Вегетаріанець. Ну, це, до речі, я швидко виправив – мої свинні котлети обрубали вегетаріанство на корені. Крім того, я познайомив його з теорією еволюції харчування і розповів про збільшення активності мозку, порівнявши швидких та розумних вовків і тупих овець. Словом, переконав. У чому я його не зміг переконати, то це купити медичну страхівку, хоча б на випадок госпіталізації. Здоров’я він мав справді міцне. Здоровий сільський мужик, йог, бігун – я якось раз вийшов з ним пробігтися, то мало не задихнувся. І подругу він собі знайшов швидко, американку. І все це з мінімальною англійською. Живе у неї, зараз бачимося рідше. Приходить він якось вранці у вихідний: «Михайле, проблема, живіт болить». До лікарської ліцензії мені ще довгих два роки. Навички, однак, паперів не потребують – лягай, кажу, подивлюся. Блін, та в тебе, схоже апендицит. І симптоми, і історія – все вказує в напрямку операційної. Кажу, поїхали в лікарню, подруга відвезе (свого авто у мене тоді ще не було). Він уперся: «Ні, поїду лікуватися дієтою і клізмами». «Клізмами?! Ніяких клізм, не хочу тебе ховати – грошей нема на похорон, дороге задоволення». – «Ну, тоді дієтою і медитацією…» Поїхав. Подрузі його я встиг наказати: якщо до ранку стан не покращиться – до лікарні негайно. Ось це його і врятувало – вона відчула біду. Серцем, як вміють робити всі жінки світу. Куди там до ранку – вже вночі йому відчутно погіршало, вона заштовхала його в машину і помчала у приймальний покій лікарні. Відчикрижили йому апендикс, лежить задоволений, одужує. Правда, коли рахунок принесли, аж зблід – без страховки нарахували йому тисяч 20… Ми потім довго розгрібали його проблеми. Добре, що наш роботодавець виявився благодійником – домовився з госпіталем. Хірургові мій друг платив частинами, кожного місяця. А страховку він собі купив ще в госпіталі. Мене він з тих пір вважав магом і віщуном, потужнішим за себе. Моя ж віра в диво померкла – простий апендицит виявився сильнішим.