Усе начебто так само, але якось не так.

Кілька днів тому, вийшовши зранку з дому, зустрів двірничку: «Один син – в Іспанії, другий – у Москві. Вивчила обох, думала біля них віку доживати. Була завскладом на «Позитроні», а зараз самота».

Біля «Метро» підходить замурзаний п’ятилітній хлопчик у колготках та ґумачках: «Купіть, будь ласка, яблука». У руках брудний целофановий пакет з плодами. Просто даю дві гривні – і лиш згодом заледве приходжу до тями від сорому: відкупився. А дитину погодувати треба було…

«Двадцять друге місце області в рейтингу соціально-економічного розвитку України», – читає приятель з монітора. «Доґаздувалися, плетемося в хвості списку», – коментує і перепощує цю «новину» на сторінку голови обласної держадміністрації у Фейсбуці. Хай прочитає бодай той, хто там веде її для Михайла Васильовича. «Так ніби він не знає, яке місце області в цьому хіт- параді лузерів», – думаю я.

Усе це не епохальні події. Це нам будень. Двірничка наведе лад на подвір’ї і піде до свого самотнього помешкання, хлопчина купить булочку і повернеться додому, в якому якщо і є батьки, то їх не цікавить доля сина. Область урешті опиниться на останньому, двадцять шостому (так йому!), місці. І наші місцеві чиновники отримають (як би це тактовніше сказати) чергового копняка з Києва і роздадуть такі самі копняки районами й селами діячам, нижчим за рангом.

Чому ж нічого не змінюється? Чому переможні фанфари напередодні епохальної угоди з Європою не заглушують голосу безнадії? Навіть кволий оптимізм викликає не менш гірку усмішку.

«Це чума, друже, – сказав нещодавно мій київський знайомий. – Її треба пережити і вижити, щоб довго жити далі».

Чума, як каже перша Українська загальна енциклопедія 30-х років минулого століття, – це «гостра інфекційна хороба, спричинена бацилями».

Уся справа, отже, в «бацилях». Вони знесилюють і так дуже кволий національний організм.

Чи не перекинеться ця тяжка інфекція на європейський організм після ближчого спілкування з українськими владними «бацилями»?

Уся надія на добре відлагоджений механізм політичної, правової та медичної допомоги. Європа, яка, хочеться вірити, в міру зближення з Україною, знайде шляхи, способи і рецепти допомогти нам боротися з вітчизняними хворобами, якщо самотужки ми впоратися не в силі. Інакше безконечний перелік розказаних буденних історій буде нашою фатальною ношею ще впродовж багатьох майбутніх років.

Чуму треба не лише пережити – її необхідно вилікувати.

 

Іван КОСТЮК