Коли температура опускається вночі до нуля, найперше опадає листя на горіхах. Так сталося й цього разу. Удень воно ще жовтіло, а на ранок листяна злива завмерло лежала біля голих горіхових крон. 

На Прикарпатті завжди так. У нас холод приходить несподівано, різко, як москаль. І його перші жертви (особливо взимку) – горіхи й виноград. Навіть кількадесятилітніх горіхових велетів ніщо не може врятувати. Так вмер однієї суворої зими горіх мого дитинства на дідовому подвір’ї. Через багато років від морозу на цьому ж обійсті загинула виноградна лоза моєї вже покійної сестри. У передгір’ї часом важче жити, аніж у горах. Тут майже немає романтики і загинути доводиться мовчки й одразу. За плечима життєвого фільму немає вічнозелених Карпат, а лише сірі, вкриті туманом або снігом нивки.

Південніше від нас інакше. Там Буковина, там тепліше. Минулого тижня в час мого одноденного побуту в Чернівцях також було тепло. У парку, який розкинувся містом на десятки гектарів, горіхи як підтвердження цього тепла ще не скинули листя. Десь поруч Бессарабія: вина, абрикоси, дині, кавуни. Хоча й осінь, але чомусь віриться, що не все це овочево-фруктове багатство зібрали з полів. Інакше звідки такий запах?

У цьому місті резиденція митрополитів Буковини і Далмації – нинішній Чернівецький університет. Уявіть лише собі – Далмації! Це узбережжя Адріатичного моря, Хорватія, частина Чорногорії і навіть невеличкий шматок Боснії і Герцеговини. Усе це було колись в одній Австро-Угорській державі. Звідси православні владики керували своїми парафіями в теплих приморських краях. Там, до слова, теж росте дуже багато горіхів.

Чернівці не лише теплі, але й затишні. Ця велика історична частина старого міста нам така зараз незвична. Вулиці вкриті бруківкою, клени на тротуарах, кількаповерхова забудова.

Приятель, дивлячись на всю цю давню архітектурну розкіш, таку типову для європейського ока, саркастично зауважив: «Нема тут наших хлопців. Вони б їм кілька дев’ятиповерхівок у центрі, а ще дитячі майданчики і дворики забудували. От тоді б знали кузькіну мать!»

«Цигани! Вони лише Калинівський ринок знають», – здебільшого чую від земляків-галичан про буковинців. Хай так. Але вони зберегли рідне місто. А наші «свої» хлопці знищили старий Станиславів. Ще й кричать один наперед одного, яке в нас європейське місто. Деруть горлянку міський голова, забудовники, архітектори, наче змагаються, хто заволає голосніше. А не віриться. Чорне не стає білим, баба – дівкою, а гидотні багатоповерхові чиряки на тілі Івано-Франківська вже нікуди не щезнуть.

А Чернівці і справді місто, бодай за архітектурою. Можливо, її зберегли й через те, що тут тепліше і значно пізніше осипають листя горіхи.

Іван КОСТЮК