Це слово в хорватській мові означає «батьківщина». Для нас домовина – це останній притулок людини в цьому світі. Зміна лише одної букви, звуку – і такі різні змісти.
Хорвати охоче вживають це слово. Одна з найвідоміших пісень популярного хорватського співака Мирослава Шкоро має таку назву, і її часто можна почути в цій балканській країні. І, повірте, це далеко не фольклорна попса, бо для нас традиційно нинішні пісні про Батьківщину – щось на зразок Поплавського, себто все, що аж смердить кітчем і цинізмом.
Як не парадоксально, історія цієї країни на узбережжі Адріатичного моря в найскладніші історичні періоди дуже нагадує українську. Заледве чи хтось із наших мандрівників «на море» задумується про це, вилежуючись на хорватських пляжах. Упродовж ХХ століття хорвати (а їх, до речі, на материнській землі мешкає 4,5 мільйони, тоді як у діаспорі – понад 6 мільйонів) постійно, як і українці, шукали оптимальної моделі для втілення своєї державності.
Такий шанс з’явився в них у Другу світову війну, коли було створено незалежну державу хорватів – союзника нацистської Німеччини. Очолив її полковник Анте Павелич. Йому українці, які також прагнули використати бурю Другої світової на власну користь, допомагали у встановленні цієї держави. На заклик провідника націоналістів Андрія Мельника українські юнаки з Боснії та Герцеговини створили український легіон, що воював на боці хорватів. Водночас у вишкільних таборах пліч-о-пліч із вояками української дивізії «Галичина» навчалися солдати такої ж хорватської дивізії «Чорна легія». Старійшина івано-франківських дивізійників пан Михайло Мулик і досі з теплотою згадує хорватських побратимів, яких зустрів під час цих вишколів. На цьому, мабуть, варто обмежитись окремими історичними мандрівками в спільне минуле.
1 липня цього року Хорватія була прийнята до Європейського Союзу. Рік перед тим, 16 листопада 2012, рішенням Гаазького трибуналу було повністю виправдано генералів Анте Готовіну та Младена Маркача, засуджених, відповідно, на 24 і 18 років позбавлення волі начебто за пограбування і нищення майна та вбивства й катування сербського населення.
Практично всі хорвати вважають цих генералів героями. Їхні портрети, особливо Анте Готовіни, можна побачити в помешканнях, магазинах, на автозаправках, на білбордах поряд з автомагістралями. Допоки генерали не потрапили до Гааги, Хорватію не приймали до Євросоюзу. Анте Готовіна вже з ув’язнення звернувся до свого народу з проханням зробити все для вступу в ЄС і жодним чином не зважати на його подальшу долю.
Однак хорвати не покинули своїх, вони боролися за своїх героїв, як усю свою історію боролися за власну незалежність. Як тут не згадати книгу видатного хорватського дипломата та громадського діяча Хрвоя Качіча під промовистою назвою «Хорватський прорив», що її опублікувало минулого року видавництво «Темпора». У ній, зокрема, ідеться й про те, як хорвати вперто шукали модель «захисного націоналізму». До слова, у хорватському парламенті – Саборі – депутатами можуть бути лише хорвати за національністю. І ніхто тут не згадує про жодну так звану європейську толерантність. Порівняймо це з нинішньою «українською» Верховною Радою. Не розпалюю міжнаціональну ворожнечу, просто цікаво: скільки в ній українців?
За хорватську незалежність у 90-их роках воював генерал, українець за національністю, керівник генерального штабу збройних сил країни Звонимир Червенко. Тодішній президент Франьо Туджман запропонував йому посаду міністра оборони. Генерал відмовився, сказавши: «Я воїн, а не політик». (А це вам не нагадує нічого з тих заповідей, за якими жили українські козаки?) Саме Звонимир Червенко заклав основи хорватської армії, яка відвоювала незалежність країни.
Ще два десятки років тому на землі Хорватії велась кровопролитна війна, одним із епіцентрів якої було місто Задар. Саме сюди приїжджає на відпочинок чимало українців. І мало хто знає, що Задар майже рік під час боїв був у повній блокаді. Тут у буквальному розумінні кувалась хорватська незалежність. Важко уявити собі це, блукаючи затишними вуличками з безліччю фешенебельних магазинчиків та ресторанів.
Хорвати зробили все, щоб їхня домовіна була в сім’ї рівноправних європейських народів. Їхня звитяга та патріотизм не можуть не захоплювати. Ми ж поки що лише йдемо до своєї справжньої незалежності через ночі та дні майданів. Однак варто усвідомлювати, що плата за щасливу Батьківщину є зчаста надзвичайно високою. І мусимо, як наші брати-хорвати, бути готовими її заплатити.

Іван КОСТЮК