Вже кільканадцять місяців у нашій державі тривають дискусії навколо поняття «децентралізація». Невід’ємною частиною реформи є фінансування нових повноважень місцевої влади, що має збільшити її ефективність і, як наслідок, підвищити рівень життя місцевої громади. Проте, окрім балачок і безкінечних «відкладань у довгий ящик», жодного видимого результату поки що отримати не вдалося.

Безумовно, процес цей багаторівневий і тривалий. З одного боку, якщо податки будуть встановлюватися на місцях, місцева влада отримає більше стимулів для розвитку регіону, але з іншого — необґрунтоване встановлення незліченної кількості місцевих податків може погіршити інвестиційний клімат.

Вже загальновідомим є той факт, що міф «Донбас годує Україну» є лише складовою інформаційної пропаганди, спрямованої на розпалювання внутрішньої ворожнечі. Експерти Лабораторії законодавчих ініціатив оприлюднили фінансову аналітику на основі даних, одержаних від Державного казначейства України: розміри дотацій для Луганської та Донецької областей щорічно становили вдвічі більшу суму, ніж була їх відсоткова частка в бюджеті держави! До прикладу, внесок Донецької області у ВВП України в 2010 році становив 12%, а загальна сума отриманих цим регіоном субсидій, поточних та капітальних трансфертів у тому ж році склала 21%, а через рік – 27% від загальнодержавної суми. Аналогічна ситуація і в Луганській області: при частці у ВВП України в розмірі 4% видатки по області були на рівні 8% (2010) і 11% (2011).

У 2013 році три регіони – Київ, Донецька та Луганська області – одержали 56% від усього обсягу 31,2 млрд. грн. дотацій, а в той же час на Івано-Франківську область припало лише 0,5% (!) державного фінансування. І це при тому, що у 2010-2011 рр. внесок області в загальне виробництво валового внутрішнього продукту України становив 1,9-2,2%. Тож хто кого годував, навіть за умов відносної соціально-економічної стабільності в державі є очевидним без зайвого красномовства.

Наразі місцеві бюджети мають дві основні проблеми: нестача коштів (недофінансування з держбюджету намагаються перекрити тим мізером, що ще залишається на місцях) та ірраціональна система планування й розподілу коштів (наявність коштів на рахунках установ і організацій, але неможливість ними скористатися через безкінечний ланцюг бюрократичних перешкод та умовностей). Тим часом, ніхто, окрім місцевої громади, не здатен краще визначити пріоритети розвитку свого регіону й потреби, що вимагають першочергового фінансування.

До прикладу, мешканці Івано-Франківська розуміють, що негайного фінансування потребують ремонтні роботи фасадів будинків в історичній частині міста, ремонтні роботи автомобільних доріг та більш глобальні проекти, спрямовані на створення робочих місць і припинення відтоку трудових ресурсів краю, а для столичних чиновників це є справою абсолютно абстрактною й більш ніж другорядною.

Наразі наша податкова система залишається однією з найгірших у світі з величезною кількістю самих податків, які, втім, не приносять належних фінансових результатів. Через складну систему адміністрування майже неможливо з’ясувати, на що конкретно йдуть кошти платників податків і за яким принципом розподіляють фінансування між регіонами. Як наслідок, система пронизана корупцією, що збільшує сектор тіньової економіки і призводить до занепаду. 

Так чи інакше, зміни – неминучі. Гостра соціальна й політична криза на сході держави дозволила все ж з’ясувати, що відбудеться з рештою країни, якщо «Донбас її не годуватиме». Ми маємо усі необхідні ресурси та можливості для благополуччя. В першу чергу, інвестиційно привабливою галуззю економіки регіону є туристична. Підставою для цього є екологічно чисті гірські території, збережена гуцульська культура і традиції, достатньо розвинена туристична інфраструктура, базові навички ведення туристичної діяльності у певної кількості населення. Розвиток туризму дозволить розвивати й такі інвестиційні сектори, як високотехнологічні галузі машинобудування, легкої, харчової, деревообробної промисловості.

Тож у наших з вами інтересах і силах забезпечити добробут свого краю. Найвищий час позбутися згубного принципу «моя хата скраю». Нам самим слід призначати і змінювати розпорядників наших коштів, визначати пріоритетні проекти та статті витрат і неодмінно бачити результат та ефективність своєї ж фінансово-господарської діяльності.