ТОРЕНТ: «Вікторія»

  • Режисер: Себастьян Шиппер

    У ролях: Лая Коста, Фредерік Лау, Франц Роговський, Бурак АйДжі


    Коли «Вікторія» 47-річного режисера Себастьяна Шиппера отримала три престижних призи на останньому Берлінале, включаючи «Срібного ведмедя» за видатні художні досягнення, багато хто заговорив про фільм як про німецьку відповідь «Бердмену», маючи на увазі, в першу чергу, техніку зйомок довгими планами. Але якщо в «Бердмені», при всій віртуозній операторській роботі Еммануеля Любецкі, можна нарахувати близько сотні монтажних склейок, то у «Вікторії» їх немає взагалі. Місяць репетицій, три дублі (для фільму був обраний останній) і 134 хвилини, в репортерській манері зняті одним планом у двадцяти точках берлінського району Фрідріхштадт, – ви коли-небудь бачили щось подібне?

    Уявіть, що одного разу вночі вам не спалося, ви виглянули у вікно, побачили кількох молодих людей і раптом вирішили вийти з дому і простежити за ними. Саме такого ефекту присутності, абсолютного занурення глядача в екранну реальність досягають Шиппер і оператор Стурла Брандт Гревлен (у фінальних титрах якраз ім’я Гревлена стоїть першим). І цей ефект одночасно заворожує і лякає відчуттям вогкості, шорсткості, непередбачуваності і летючості вирваного з життя шматка.

    Іспанка Вікторія (Лая Коста) живе в Берліні і має низькооплачувану роботу офіціантки. Одного вечора вона вирішує піти в клуб і випити віскі, на зворотному шляху зустрічає компанію веселих говорунів, а ті пудрять їй мізки й умовляють піти з ними на гулянку. Вікторія навіть не підозрює, що після веселого розпивання пива на даху і пустопорожніх балачок у кафе вона виявиться втягнута в серйозну кримінальну аферу, після якої її життя вже не буде таким, як раніше.

    Назвати цей сюжет оригінальним язик не повернеться – у пам’яті миттєво зринає десяток асоціацій, починаючи від «Драйву» Рефна і закінчуючи «Справжньою любов’ю» Тоні Скотта і культовою «Біжи, Лоло, біжи» Тома Тиквера, у якому, до речі, невелику роль зіграв Себастьян Шиппер. Власне, з Тиквером він і планував співпрацювати, але замість цього вирішив зняти «Вікторію», маючи на руках лише 12-сторінковий сценарій без прописаних діалогів і камеру Canon C-300 (в руках Гревлена вона перетворилася буквально на чарівну паличку). Але навіть на базі такого звичайного, в принципі, матеріалу режисер умудряється вибудувати незвичайне видовище, оскільки оригінальність форми повністю розчиняє в собі зміст і одне вже не сприймається окремо від іншого. Сам Шиппер, до речі, будь-які кіноалюзії заперечує і переконує, що «Вікторія» – не про пограбування банку: «Це і є пограбування». Так само Френсіс Форд Коппола говорив про «Апокаліпсис сьогодні»: «Це не фільм про В’єтнам. Це сам В’єтнам».

    «У «місті гріхів» можна знайти все, що завгодно, якщо знати, куди повернути», – вважали класики. І Берлін у Шиппера – таке ж «місто гріхів»: Берлін вуличний, небезпечний, справжній. Саме такий Берлін надихав Боуї, Кейва і Вендерса, і саме в такому Берліні повернули «не туди» герої «Вікторії», хороші загалом люди, які здійснили не дуже гарні вчинки і змушені за них розплачуватися. Якщо в «Біжи, Лоло, біжи» екранний час сюрреалістично розтягувався, даючи героїні і її бойфренду зайвий шанс на успішний результат справи, то події «Вікторії» розвиваються майже документально, в реальному часі, і надії на хепіенд тут стільки ж, скільки в звичайному житті – не дуже багато. Але надія ця вмирає останньою.

     

    ФЕЛІНСЬКИЙ

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!