Листи студентів-полоністів Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника до редакції газети „Галицький кореспондент“ з приводу конфлікту керівництва університету, Інституту філології ПНУ та кафедри слов’янських мов з викладачем польської мови Міколаєм Берловським. Друкуються з мінімальною редакторською правкою та максимальним збереженням авторської стилістики, граматики і пунктуації.
№1
Доводжу до Вашого відома, що мене глибоко обурює той факт, що викладач польської мови Міколай Берловський систематично обливає брудом Прикарпатський університет, Інститут філології, кафедру слов’янських мов та колег, з якими працював, зокрема проф. Лесюка М.П., доц. Бєляєву І.Г. та ін. У своїх дописах спекулює темою студентської підтримки його персони. Однак більшість студентів його не підтримує, до них належу і я. Він усюди твердить, що нібито кафедра, проф. Лесюк М.П. нав’язали йому студентів для поїздки до літньої школи в Лодзі влітку 2014 р. Насправді він сам запропонував їхати трьом студентам з нашої групи – Барану, Верб’яній, мені та Насті Козлик з паралельної групи. Однак Настя відмовилася з якихось причин, і замість неї він узяв М. Рубашевську. Він дав нам заповнити анкети і сказав, що можемо самі зазначити рівень знань польської мови. Ми з Марійкою написали рівень В, але він на другий день передумав і сказав написати А. Я сказала йому, що знаю мову краще, і залишила рівень В, що потім у Лодзі успішно підтвердила. Мене дуже обурило, коли я прочитала в газеті, що нібито проф. Лесюк мене рекомендував до Лодзі чи казав мені писати інший рівень знань. Ніколи з проф. Лесюком про поїздку я не говорила, якийсь нібито діалог між нами, як це надрукувала газета «Галицький кореспондент», що він казав мені «Сонечко, поїдеш, поїдеш», – це чиста фікція, видумка, фантазія Берловського. Недавно мій одногрупник, наближений до нього, Андрій Баран повідомив мені про те, що коли мене викличуть в СБУ чи МВС у зв’язку з конфліктом в університеті, то я мала б підтримати сторону п. Міколая. Баран сказав мені: «Але якщо ти так реагуєш (бо я заперечувала) і десь скажеш, що такого не було, то докази в нього є». Я розцінюю його слова як тиск на мене, як погрозу і спробу шантажу. Тому я вирішила написати про все це. Як тепер уже стало зрозуміло, Берловський хотів очорнити професора, що нібито професор мав у цьому якийсь інтерес.
Маю претензії до методики викладання польської мови п. Міколая. Він приходив на заняття з філіжанкою кави, сідав на стіл (а не на «лавку», як це він пише, а Баран підтверджує, бо у нас в аудиторії лавок ніяких немає) і, махаючи ногами, пропонував теми для обговорення, наприклад, як ми ставимося до сексуальних меншин (чомусь дуже часто про це говорив), чи є гріхом, коли дівчина має стосунки з хлопцем і робить це у неприродний спосіб. Остання тема мене особливо вразила, бо я є з порядної сім’ї, яка виховувала мене на засадах християнської моралі та етики. Мені було дико слухати подібні речі в класичному університеті. На мою думку, п. Міколай давав нам недостатні знання з польської мови, але на заняттях та іспитах систематично демонстрував нам свою зневагу, необ’єктивно оцінював нас, доводив деяких студентів до плачу.
Усе це підтверджую своїм підписом, хоч боюся, щоб мені не мстили.
5 червня 2015 року І. Ревлюк
№2
Хочу звернутися до автора наклепницьких публікацій у «Фейсбуці» та в газеті «Галицький кореспондент» Міколая Берловського.
Пане Миколаю, я прочитала ці всі Ваші опубліковані відтинки-небилиці під заголовком «Прикарпатський без таємниць» і дивуюся, що ніхто не може спам’ятати цього «пана». Студенти бояться (і я також боялася), викладачі, як видно, не хочуть «задиратися» з Вами, бо вже переконалися, що Ви вмієте навіяти кожному, що чорне – то біле, і навпаки, а потім ще видумати щось на людину, облити її помиями, брудом. На жаль, Ви не є інтелігентом, серйозним викладачем, а тільки пліткарем і скандалістом.
Ви хотіли залишитися на роботі в університеті? Я вважаю, що в такому разі треба було поводитися інакше. Не принижувати ректора, завідувача і викладачів кафедри слов’янських мов, студентство. Адже всі знають, що в перший рік праці Ви не були на роботі шість місяців, я сама ходила як староста групи не раз до деканату з питанням, коли вже буде той лектор. І як повинен був на це реагувати завідувач кафедри? Плескати в долоні?
Далі. Ви мене, наприклад, ніколи не запитували, чи я хочу слухати різні дурниці про сексуальні збочення і розмовляти про них на заняттях. Я думаю, що такий гоноровий «представник Європи», яким Ви себе вважаєте, повинен був би поводитися трохи інакше і пропонувати якісь інші, важливіші й скромніші, теми для дискусій на заняттях. Я хотіла вчитися читати і писати по-польськи, а не слухати про проблеми, які мене зовсім не цікавлять. Я дівчина нормальної орієнтації.
У мене складається таке враження, що Ви виконуєте тут спеціальну місію – відлякати майбутніх абітурієнтів від нашого університету. Писати всюди, який тут є несправедливий ректор, які нерозумні тут викладачі (був один мудрий, і цього «викидають»), який тут страшний, облудний Лесюк, що кожного може загризти, що зіпсував кар’єру такому прекрасному викладачеві, і т.д. Ви цим хотіли зіпсувати йому репутацію? Нічого з цього не вийде. Пана Лесюкa, наскільки мені відомо, знають тисячі і тисячі його учнів, випускників університету, які, як про це говорили на урочистій академії, присвяченій його ювілею, вдячні йому за його науку, увагу до кожного студента, співчуття і допомогу в будь-якій ситуації. Він є справді Великою Людиною, і ці намагання підірвати його високий авторитет нічого не дадуть. Я дивуюся, що він мовчить і не реагує на ці всі образи.
Як Ви можете перебувати в такому гною, в такому, як пишуть Ваші «колежанки», комуністичному лайні (дослівно – «gównie»), де всі затуркані, за Вашими словами, тупі та злі? І ще хотіти тут працювати?
І ще одне. Ви хотіли створити з себе мученика через цю аферу з підкинутою анонімкою. Мені цікаво, чиї відбитки пальців там є, крім Ваших або котрогось із Ваших дружків? Це Вам порадив Ваш адвокат? Дурна затія, бо тільки викликає сміх. Адже наші дівчата знають, що вони Вас не цікавлять. Треба було віднести цю анонімку до спецслужб, хай би пошукали автора.
Учора я підписала лист на захист честі університету, ректора, завідувача кафедри, а також проти брудних інсинуацій лектора Берловського. Там є багато підписів викладачів і студентів і передусім тих, підписи яких Ваш друг Баран обманом зібрав на Вашу підтримку у березні. Ви всюди пишете, що все більше маєте друзів, які підтримують Вас у Вашій «боротьбі за справедливість». Цікаво мені, хто є ще, крім тих чотирьох уже відомих?
Цей лист польською мовою був опублікований у «Фейсбуці».
Вікторія КОВАЛЬЧУК, староста групи П-31
№3
Міколай Берловський проводив з нами заняття поза університетом, тому що не встигав вичитати всі години у зв’язку зі своїм пізнім приїздом в університет. Студенти погодилися провести заняття за переглядом польських кінострічок у «Люм’єрі», однак переглядом все не обмежилося. Берловський запропонував після кожного кіносеансу обговорювати стрічку в кафе кінотеатру. Ми погодилися, я була лише на одному обговоренні, бо після першого разу вирішила більше не приходити. Так зване заняття-обговорення тривало, як я пригадую, чотири години. Дівчатам, які жили далеко від центру, довелося або брати таксі, або вночі йти пішки додому, адже маршрутки тоді вже не їздили. Ми кілька разів натякали, що вже пізня година, однак п. Міколай не реагував на наші натяки і продовжував “заняття”, попиваючи, здається, карпатський бальзам. Після такого заняття я була обурена, бо вважаю, що заняття до такої пізньої години неприпустимі. У викладача було специфічне ставлення до всієї моєї групи. На першому ж занятті ми відразу отримали самостійну роботу. Потім все було значно гірше, викладач на декількох заняттях поспіль знову проводив з нами самостійні роботи. Просто приходив на пару, давав завдання і все, замість того, щоб учити нас правильно писати і говорити по-польськи. У паралельній групі всі заняття проходили у звичайному режимі. Декілька людей із моєї групи були готові написати заяву на ім’я ректора з проханням замінити викладача, однак, на жаль, на готовності справа й завершилася. Якщо ж говорити про ставлення одногрупників до Берловського, то у більшості воно було негативним, адже на заняттях ми те й робили, що заробляли двійки. Поведінка викладача інколи була дивною. Коли хтось неправильно відповідав, пан Міколай міг «закотити очі», перекривитися чи просто голосно зітхнути. Було справді неприємно, адже після такої реакції бажання відповідати взагалі зникало.
Студентка п’ятого курсу, група П-52
№4
Я теж вирішила висловити свою думку щодо ситуації з Міколаєм Берловським. Тому надсилаю Вам текст, щоб його долучили до спільної думки студентів у пресі. У момент, коли тільки починалися перипетії, пов’язані зі звільненням п. Міколая, мене не було в Україні, тому мій одногрупник Андрій Баран надіслав мені повідомлення, в якому описав ситуацію, начебто п. Міколая намагаються безпідставно звільнити посеред року через «конфлікт» із керівництвом. У відповідь я сказала, що, звичайно, готова підтримати Берловського, оскільки як про викладача я була про нього непоганої думки. Проте коли я повернулася в Україну, то довідалась, що насправді у п. Міколая просто закінчується контракт і ніхто не збирається його просто так звільняти. Дещо пізніше п. Міколай створив рубрику у «Фейсбуці» «Прикарпатський без таємниць», де починали випливати все нові і нові подробиці «конфлікту». Мене обурило те, що п. Міколай написав, нібито в Інституті філології бідні студенти ходять залякані, бояться висловити свою думку, а тих, які наважуються, потім ще й утискають і «завалюють» на іспитах, а ще начебто в нас тут суцільна корупція, панібратство і хабарництво. Тоді я зрозуміла, що п. Міколай описує всю ситуацію у вигідному тільки для нього світлі, а деякі факти і зовсім перекручує. Так от, за п’ять років мого навчання в Інституті філології ніхто жодного разу не вимагав від мене хабара за оцінку, «енку» чи можливість поїхати на навчання до Польщі. Навпаки, дирекція Інституту, працівники кафедри слов’янських мов завжди йдуть назустріч студентові і готові допомогти, коли у нього виникають проблеми, труднощі чи просто запитання щодо навчальної чи наукової роботи. На мою власну думку, публікації Берловського – це суцільна брехня, адже на всіх заняттях ми спокійно висловлювали свої особисті, часто суперечливі з поглядами викладача міркування щодо тієї чи іншої теми і ніхто за це нам не знижував оцінки, не залякував і не принижував. Ще п. Міколай завжди згадує про зневажливе, образливе ставлення керівництва до нього, але сам у той же час у своїй рубриці називає дирекцію – «takie różne stare baby», ображає працівників кафедри, видумує несусвітні речі. О, це дуже ввічливо, сучасно і тактовно! Браво! Я трималася осторонь від цього конфлікту, оскільки не знала, як насправді складалася ситуація, але вважаю, що якщо вже добиватися правди, то насамперед самому потрібно бути чесним до кінця.
Оксана ЯРЕМИН, староста групи П-51
№5
Дещо про М. Берловського. Я нічого не мала проти нього. Хоч одразу, як тільки він приїхав до нас, спілкування не складалося. На розмовних практикумах порушувалися лише теми, які стосувалися дискримінацій, сексуальної орієнтації чи релігії. Зрештою, про все треба поговорити, однак, що забагато, то не здорово. Такі ж теми були й на методиці викладання польської мови, де я готувала конспект уроку до заліку на тему «Життя без матки». Тобто текст про людей із вродженими вадами статевих органів, а потрібно було укласти конспект цього тексту. І хоч оцінювалися тільки методичні підходи і рішення, ця тема видавалася мені нереальною для проведення заняття в школі.
Проте потім, після довшого спілкування, пан Міколай видався нормальною людиною і викладачем. Обставини склалися так, що на початку березня мене і моєї подруги з групи не було в Україні (поїхали за кордон у власних справах), і я отримала повідомлення від одногрупника А.Барана з таким текстом: «Віко, привіт. Я з Сергієм (з 3-го курсу) займаємося одним добрим ділом. Ходять чутки, що хтось «згори» подав заяву в Міносвіти, щоб Міколая звільнили. Інформація, наскільки я знаю, вже надійшла до Варшави. Якщо Ректор не змінить рішення і не подасть протилежну заяву, то з наступного тижня Варшава почне розгляд цієї справи і Міколая можуть звільнити». Ми знали, що ставлення до нього різне, однак подумали, що було б несправедливо звільняти людину посеред року. Та коли повернулися додому, виявилося, що все зовсім не так. Ніхто Берловського не звільняв серед семестру, а те, що у працівника закінчується контракт, – звичне діло у сучасному світі. Тому й підписувати нічого не збиралися, кожен сам мав дбати про своє майбутнє, а не прикриватися студентами. Як тільки «конфлікт» в університеті почав набирати обертів, я з кількома друзями намагалися триматися осторонь. Проте, читаючи на фейсбуку фрагменти тексту «Прикарпатський без таємниць», я зрозуміла, що таємниці викриваються тільки так, як вигідно п. Міколаю. Подане тільки його власне бачення подій, цілком суб’єктивне, як на мене, деякі факти перекручені, а слова вирвані з контексту. Останньою краплею стала його поведінка на захисті магістерських робіт. Йому (магістру за науковим ступенем) не дозволили керувати магістерською роботою студента, з чого й почалося все невдоволення університетом. Однак на сайті Лодзького університету (а родом п. Міколай саме з Лодзі) також написано, що керівником магістерської роботи може бути тільки професор або доктор («Kto może być promotorem pracy? Może nim być każdy samodzielny pracownik naukowy (profesor, doktor habilitowany) lub pomocniczy pracownik naukowy (doktor), który otrzymał stosowną zgodę Rady wydziału (http://www.filozof.uni.lodz.pl/index.php/studenci/niezbednik/76-wszystko-o-pisaniu-pracy-magisterskiej). Тобто в Польщі такі ж порядки, як і в нас, але тут треба було зробити проблему і скандал. П.Міколая призначили науковим консультантом роботи, а після захисту студента він почав кричати на голову ДЕК і випитувати, на основі чого він не міг бути промотором. Скандал (чи то «міні-скандал») тривав недовго, але ще дев’ять студентів чекали на свій захист, хіба вони повинні були слухати його особисті проблеми? Після цього мої слова з коментаря на фейсбуку були вирвані з контексту і з’явилися в черговому фрагменті «Прикарпатського без таємниць», що й спонукало написати цього листа й відкрити ще один погляд на проблему.
Я вже не буду студенткою, тому для мене немає значення, чи буде він тут викладати. Але поливати брудом увесь університет тільки тому, що щось не так, як він хоче, – некоректно і неетично.
Вікторія Цюрак, студентка групи П-51
№6
Редакції газети «Галицький кореспондент»
Терпіла довго, але нарешті терпець увірвався і я таки вирішила висловити й свою думку. ЗМІ розгорнули широку кампанію проти Прикарпатського університету, публікуючи несусвітні вигадки колишнього вже, слава Богу, викладача з Польщі Міколая Берловського. Чоловік нарешті знайшов собі роботу за межами Польщі, а його й тут розкусили і не хочуть продовжувати з ним контракт. Отож він почав очорнювати всіх – від ректора до студента, який не підписав лист до ректора на його підтримку. Як видно з публікацій Міколая Берловського у пресі та фейсбуку, він має добре розвинуту фантазію, бо вже опублікував понад десять розділів фантастичного «роману» про наш університет, керівника кафедри слов’янських мов та інших, не пощадивши навіть ректора. Півтора року тому ми широко відзначали 20-річчя полоністики, яка була створена й стала на ноги з ініціативи й завдяки величезним старанням завідувача кафедри проф. Миколи Лесюка. На тій урочистій академії були представники польської амбасади, генеральний консул зі Львова, три ректори Варшавського університету (теперішній і два попередні), представники інших навчальних закладів Польщі. Усі віддавали належне проф. Лесюкові, навіть вручили якусь високу нагороду, а тут приїхав Берловський і все перевернув із ніг на голову. Замість того, щоб навчати студентів правильно використовувати польську мову, постійно заводив якісь розмови, які нічого спільного з філологією не мають. Ці розмови відбувалися переважно або в кафе кінотеатру «Люм’єр», або в парку на лавочках. Час від часу виникали якісь суперечки зі студентами, тому керівництво кафедри та університету, як потім стало відомо, вирішило не продовжувати надалі з ним контракт про співпрацю. Це Міколая Берловського дуже обурило, тому він вирішив змусити ректора відмінити своє рішення. Його фаворит, студент 5-го курсу Андрій Баран, пішов по групах умовляти студентів, щоб стали «на захист» Берловського, бо його нібито хочуть негайно звільняти, а серед навчального року він не зможе собі знайти праці, то, мовляв, попросимо ректорат, щоб йому дозволили хоча б допрацювати до кінця навчального року. Студенти наші добрі, щирі, тож вирішили пошкодувати іноземного викладача, бо куди ж йому діватися серед зими? То й попідписували. Пізніше, як виявилося, до цих підписів приліпили зовсім інший текст. Баран так розжалобив студентів, що підписали навіть першокурсники, яких поляк узагалі не вчив. Скільки було насправді підписів, не знаю, але потім для ЗМІ вирішили подати цифру 80, а це якраз половина всіх студентів-полоністів. Але ж друга половина не забажала підписувати, відчувши підступ! Тому тут постає питання, чому журналістка, яка готувала ці «матеріали» до друку, не прийшла порозмовляти зі студентами і побачити справжній стан речей? Треба було провести журналістське розслідування, а не грати в одні ворота. Це принаймні нечесно стосовно університету, Інституту філології. Але хай це буде на її совісті. Цей горе-викладач чимось стурбований, студенти намагалися вгодити йому, щиро вітали його з днем народження, подарували йому навіть торт, а він тепер цим докоряє. Бо побачив, що студенти зрозуміли, хто він насправді.
І ще одне. Одного разу під час третьої пари була перевірка, і в нашій аудиторії нашої групи не виявили. До мене як до старости групи задзвонив завкафедри, запитав, де група. Я сказала, що Берловський повів частину групи до парку. Після пари студенти прийшли, навіть показували фото, як вони сидять там на лавочках. Сам завкафедри нікому, крім мене, не дзвонив, і це просто брехня, що пише Берловський, ніби він кілька разів дзвонив, вимагав, щоб студенти поверталися. З усіх пасквілів Берловського видно, що він зненавидів завідувача і намагається всіляко знеславити його. Нам боляче це спостерігати.
Староста групи П-41 Світлана Федорів
ВІД РЕДАКЦІЇ:
Насамкінець хочемо наголосити, що «Галицький кореспондент» висвітлює цей непростий (можна навіть сказати, цивілізаційний) конфлікт уже в четвертому номері. Ми дали змогу висловитися практично всім його учасникам, принаймні тим, хто хотів це зробити. Нинішньою публікацією ми закриваємо публічну дискусію щодо цього конфлікту на сторінках нашого тижневика до його остаточного вирішення. Але сайт «ГК» (gk–press.info.ua) і надалі залишається відкритим для висловлення думок з цього приводу.
Читайте також:
«Ніякої Європи з цього не вийде!»
Деркачова Ольга 
Рязанцева Яна 
Магда Євген 
Волошин Тарас