Андрій Кузьменко, він же Кузьма Скрябін, – один з найпопулярніших артистів і шоуменів в Україні. Слава не зробила Кузьму карикатурним персонажем, як більшість його колег з вищої ліги українського шоу-бізу. Він знає ціну і злетам, і падінням. Він також знає ціну дружби і зради. Про це – в інтерв’ю «Галицькому кореспонденту».

– Ми з тобою розмовляємо в пік виборчої кампанії. Ти один з небагатьох з першого ешелону укрсцени, хто цього разу відмовив усім політикам. Що тебе може знову спонукати виступити на виборах?

Останнього разу це було примусово. В контракті каналу, на якому я тоді працював, був прописаний пункт про підтримку мною всіх акцій, які він організовує. Передвиборчий тур такою акцією якраз і був. А тим більше, керівництво телеканалу «Інтер» вважало, що я винен їм послугу за розкрутку мого фейса в його програмах. Мені дуже прозоро натякнули, що обріжуть можливості висвітлення пісень Скрябіна в ефірі. А що таке музикант, який не має можливости показувати публіці свої кліпи, крутити пісні по радіо? Я настрашився монстра і пішов у нього на повідку. Після подій тих часів я чотири роки присвятив вибудовуванню схеми, в якій я нікому нічого вже не винен. І зараз щасливий з того приводу, що можу робити то, що хочу. Хоча би в 41 рік. Ніколи не пізно. Я не засуджую тих людей, які поїхали на вибори знов. Гроші потрібні всім, а великі гроші – тим більше. Я відмовився і маю спокій, а як там у них – їхня справа. В нашій країні стільки гімна треба прибрати, що той маленький гімнячок погоди не робить. Але, будучи прагматиком, я розумію, що варто їм захтіти – вони знайдуть спосіб мене придавити, як муху. Але тільки не їхати з ними знову. Зарікатись – справа нездорова, але це стало принциповим питанням дорослого мужика, якому власна позиція дорожча за чемодан з бабками. Я пам’ятаю дзвінки небагатьох людей, які мене тоді підтримували з-поміж величезної маси, що воліла моєї смерті (Чубай, «Перкалаба», Мозгова, Чайка, Княжицький). Дякуючи їм і горівці, я не зійшов з розуму, а мож було. Повторів не хочу.

– У жовтій пресі час від часу з’являються всілякі чутки про тебе… Як ти даєш раду з недобросовісними журналістами – судишся, б’єш їм писок, чи то все справа твоїх піар-агентів?

Я не даю приводів, і ті рідкісні й дешеві спроби жовтих смердячих писків спровокувати скандал не знаходять підтримки в людей. Я, слава Богу, заробив собі якийсь вже досить сформований і встояний в уяві людей імідж, і важко його поламати за допомогою фотошопу. Моя хата – то єдине місце в світі, в якому мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. І я ніколи не зраджу найближчих мені людей.

– Декілька років тому ти видав повість «Я, Побєда і Берлін», досить незле чтиво як на мене. Яка була реакція колег по цеху і яка реакція саме письменницької братії?

Випадково то вийшло, але якось пішло поміж люди. Письменницька братія не реагує, як і має бути. Вони, скоріше за все, не помічають моєї особи зі своїх високих трибун. А шкода, бо коли мене клював комітет по справах моралі, то я відгавкувався один, але коли тепер притиснули яйка їм – я готовий стати на захист їх свободи, але їм то, видиш, не треба. А колєги по цеху раз на якийсь час виказують позитивні відгуки і навіть цитують ту мою писанину. До шоу-бізнесу та книженція дойшла за два роки після видання, але читають брати мої, факт! Я хочу заспокоїти письменницьку братію України, що я ніяким чином не хотів красти їх кавалок хліба. І урочисто обіцяю ніколи не претендувати на високе звання Письменника.

– Про тебе кажуть, що при зовнішній своїй відкритості ти достатньо закритий чоловік. Це вроджене, чи соціум і зради друзів дістали?

Як можна закритися від камери, яка показує тебе в кожній хаті по пару разів на тиждень? Бог свідок – я можу прийти на прямий ефір зранку в тій футболці, в котрій спав вночі. Але той факт, що я не пускаю журналістів до хати і не даю писати і фоткати лишній раз сім’ю, означає, що людина в стані нормально і повноцінно функціонувати тільки тоді, коли в неї є інтим! Інтим в сенсі – щось сокровенне, недоступне чужому оку. Ніхто з вас не готовий показати свої труси в центрі міста або на лекції в універі. Я теж, для мене дуже важливо, щоб не знали, які в мене майтки! Образно, звичайно, і тому я бережно ховаю від кривого погляду то, що тримає мене при здоровому глузді. Недарма в англійській мові є вираз «home sweet home». Він, дійсно, солодкий тоді, коли він виключно твій і не пахне чужим потом…

– І все ж: чи шоу-бізнес справді такий тераріум, як про нього кажуть?

Чим вище ти мітиш, тим більшу кількість людей ти закриєш своєю тінню. Тим на більшу квадратуру чужих володінь і свободи ти претендуєш. Коротше кажучи, продюсери «ВіаГри» і «ТіКа» – різного польоту люди. І різного розміру пуляреса. Хочеш у вищі сфери – готуйся до відвідин відділу з отруйними зміями, хочеш повторити творчий шлях Віті Павліка – будеш контактувати з хом’ячками. Заробиш менше в сто разів, але не здохнеш від інфаркту в 30 років. Вибирай.

– Зважаючи на відгуки в Інтернеті, чимало твоїх фанатів стали тепер твоїми ненависниками: то їм не подобаються твої ігри з політикою, то кажуть, що Кузьма спопсився. Що б ти відповів цим людям?

Є неписана істина: будучи навіть генієм, ти ніколи не вгодиш всім навколо. Я охолов до ставлення збоку до моєї персони. Я встиг трохи наробити слідів в тому світі, і багато з них не є найгіршими зразками української культури, як-от згадана вище книжка, або хоча б пісні «Сам собі країна», «Люди як кораблі» чи «Старі фотографії». І тому мене мало цікавить думка про мене людини, яка сама ні х..ра не зробила доброго і, скоріше за все, вже не зробить для цієї землі. Бо ті, що декларують публічно своє негативне ставлення до тебе, особливо в Інтернеті, не називаючи імені, до нічого путнього вже і не здатні. Так що – хай бздять. Я написав пісню «Я не тримаю зла». Мені їх шкода, бо, витрачаючи час на негатив, ти від себе відколупуєш то, що варто би було множити.

А те, що Кузьма спопсився, може сказати хіба що дебіл, який не орієнтується в ситуації, бо навіть на наймажорніших корпоративах Скрябін грає панково-попову мішанину, і то є музика, яка мене пре з дитинства. Разом з тим, в цьому році ми видаєм електронний альбом, котрий буде називатися «New romantic» в дусі синти-попу 80-90-их років, а також альбом «Скрябін-панк» і «корпоративний» альбом з однойменною назвою з веселими і забійними піснями. Нагадаю, що 16 грудня вийшов у світ альбом «Моя еволюція» з філософськими піснями. Так що най ті бздуни зроблять стільки само роботи, а потім поговорим, бо інакше будуть бздіти в пустоту.

– З першого складу Скрябіна ти найбільше себе реалізував. Чи не виникало думки про ревайвл, повернення золотого складу? Чи всі мости спалені і якщо так, то чому?

Справа в тому, що золотий склад – той, що зараз. Вісім років незмінно – Льоха Зволінський, Костік Глітін, Вождь Сухоносов, Вадік Колісніченко. Попередні вуйки ліниві, і тому їх не чути. Тільки і виключно – лінь! Треба пахати, а не спати до обіду, як вони любили, ну і варто час від часу займатися на інструменті, з яким виходиш на сцену, хоча б раз у день… А не лажати і позоритися. Золотий склад не може складатися з людей, які фальшивили і запутувалися в струнах і клавішах, граючи елементарні простенькі партії. В студії вони були в стані шось придумати і записати, дякуючи комп’ютерам і дублям. Але я не мав сили позоритися з тими «колегами» на сцені і запропонував підняти рівень виконання, чим придусив їхню свободу. Ще раз зійтися, щоб після восьми років повного кайфу, розуміння і професіоналізму знов злигатися з дилетантами і обіс…атися перед людьми, я не готовий. Вони доказали свій талант: одного хоч підібрали колеги стукати одним пальцьом по клавішах – слава Богу, семплери придумали, нажимаєш одну кнопку, а воно грає за цілий оркестр, – а другий мало того, що сам ні фіга не вродив, то ще й талановиту дівку загробив – Юлію Лорд, з якою жив. Ліниві і всьо. Ні до чого вуйки. За десять років ні х..ра! А що згадати – як ти яйця чесав весь той час? Хоч би діти бавив – так і дітей нема. Тоже розуму вистачило хіба г..но на мене лити після виборів, а якби я не вигнав, то їздили би, курва, аж сі би заслинили…

– Ти досить відома людина, і ні слава, ні час тебе, здається, не зіпсували. Що тебе найбільше дістає у шанувальниках Скрябіна?

У шанувальниках не може щось діставати, на то вони й шанувальники. А дістає часом необізнаність в матеріалі. Коли людина дозволяє собі критикувати те, що ти робиш, маючи ду-у-уже вже поверхневі знання матеріалу. Не мають права. Я жорстоко пресую таких псевдожурналістів, які пробують інтерв’ювати мене на рівні школи для розумово відсталих. А в твоєму питанні мене насторожило слово «здається».

– За чим шкодуєш найбільше за роки музичної кар’єри і чого не очікував, а сталось?

Ті часи, що зараз, люблю найбільше, і якби міг, то би зупинив час сьогодні (стосовно роботи – свобода дій, життя в колективі і сім’ї). А раніше ми надували щоки і думали, що порвем той світ, а він потихеньку топтав нас, як топчуть жуйку на тротуарі. Я кайфую зараз і ціную то все, що Боженько дав, знаю йому ціну. Не шкодую ні за чим. І в тому є причина, що я щасливий!

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ