Ідеальне тату на тілі менеджера фірми, шо надає рекламну площу, виглядало б так: “В ЦЬОМУ ТІЛІ МОГЛО Б БУТИ РОЗМІЩЕНЕ ВАШЕ ЖИТТЯ». 

«Як завжди в Четвер» у місті з’явився новий експозиційний зал з невідомим поки рівнем тимчасовості (хоч одну дірку заповнили вдало – мистецтвом), але достатнім, щоб припідняти приопущені руки художників і продемонструвати виставку, чи не найбільш контраверсійно-вражаючу за декілька років. 

Все розпочалось з презентації альманаху «КІНЕЦЬ КІНЦІВ» -«анархолігархія», виставки, перформенсу, концерту – комплексу дій, спрямованих на взаємне розвіртуалення мистецтва і його споживача.

 

Найбільше об’єму і інформативоносіння припало на експозицію прапорів віднедавна прапороносного Іздрика з серії “АНАТОМІЯ СВІТУ”. Частина прапорів світу виготовлені ніби у вигляді їхніх рентгенівських знимків, тільки кольорових, інша частина – прапори лоботомовані та препаровані, тобто розкладені:

оскільки прапори, як всіляке колективне свідоме, розкладаються поволі, на відміну від людини (яка є індивідуальним несвідомим), автор їх розклав сам: з-під зображень прапорів проступили гомілки, щелепи, суглоби, фаланги та інші уламки людини, як з-під розповзлої шкіри, (шкіра завжди була тим-же прапором, випадковим фантом-обгорткою з функцією водо-пило-світло-захисту внутрішніх органів, 

а в людині – як в суспільстві: ніщо не збиває пафос зовнішніх органів так, як це роблять органи внутрішні). 

Кожен прапор Іздрика – це колишній Веселий Роджер, тільки національно-менталізований, з домішками національних свідомостей і патріотизмів, жертва націоналізацій і паспортизацій, тобто Роджер Невеселий. 

В цілому серія нагадує візуальні обмовки по Фрейду в стилістиці геоанатомії чи анатомієполітики, наступним кроком автора могла б бути «Іконографія Географії» або «Анатомія Іконографії», тим більше, що майже все написане Іздриком в якості письменника – це анатомія біографії.

Нагадав про себе колишнього Яремак (з його іменем асоціювалось сучасне візуальне мистецтво в Іван-Франківську тоді, коли воно ще з чимось асоціювалось, а поняття “сучасність” було сучасним; тепер сучасне мистецтво – це швидше або привіт з минулого, або привіт минулому): створив напругу хвилюючим ризиковим перформенсом (ризик – хоча-б у тому, що будь-яке бачення іронізує з будь-якого демонстрування). Для цього вступив у рольову гру зі склом, металом, молоком і гравітацією, захопився нервами глядачів і довго тренував їхнє терпіння,- терпіння як емоцію, без зайвих пояснень. 
Як сказав би Пригов – кожен отримав можливість обманюватись так, як йому хочеться. Чого й хотілось (без сенсу ставити щось під сумнів, бо під сумнівом вже стільки всього наставлено, що спрацьовує передоз).

Яремак продемонстрував, що дія може бути метафоричнішою за мовлення, хоча насправді художнім твором, сотвореним цим перформенсом, його ціллю, метою і результатом, був сам пофарбований Яремак, зі срібними врезультаті руками-ногами, а інсталяція-новобудова – лише залишок, побічний продукт, відволікаючий маневр, придуманий, щоб “прикрити” продукт головний, дати можливість йому “вислизнути”, винести себе непомітно (перекрутивши вислів Камю, отримаєм: митця робить митцем в більшій мірі те, що він недодемонстровує, ніж те, що він демонструє). 
Хоча цей перформенс має бути розтягнутий в часі, 3-фазний, далі буде.

Отже, мистецьке життя Франківська продовжує дихати як молоде: прискорено, але без задишки (задишка – це серцева омовка). 
Шкода тільки, що «приводяться» щоразу одні й ті-ж глядачі, але в різному об’ємі, тобто кількість очей обмежена…