Кількість нещасних випадків, які щороку стаються з туристами в Українських Карпатах, майже така сама, як у Гімалаях, де розміщена найвища вершина світу Еверест (8848 м). Щороку наші лагідні гори, як називають їх альпіністи, забирають кілька життів. Найчастіше гинуть у лавинах. Смерть знаходять райдери і пішоходи, неофіти й досвідчені. Гори, а надто засніжені, не прощають помилок.

Цього року зима минула без жертв. У цьому місці всі тричі стукають по дереву. До кінця сезону залишаються найбільш критичні півтора місяця.

Гірська хвороба

Минулого тижня лавина у 140 кубометрів зійшла на автотрасу і відрізала від світу село Усть Чорна, що на схилах Свидовецького гірського масиву. Була ніч, обійшлося.

Ще місяць тому метеорологи і рятувальники розповсюдили попередження про лавини у високогір’ї Карпат і попросили утриматися від підйомів у гори. Небезпека, за даними головного управління МНС в Івано-Франківській області, збережеться до кінця квітня. Та це не зупиняє запеклих гірських туристів, фанів лиж і бордів. Вони використовують найменшу можливість вийти на засніжений хребет, «розписати» цілину, поки ще тримається сніг. Поки ще можна ковтнути адреналіну.

«Ми вибираємося в гори кожних вихідних, – розповідає франківець Андрій Кодак. – Цього тижня плануємо йти на Чорногору, на Шпиці (1863 м)». Група райдерів, до якої належить молодий чоловік, називає себе «CORE project». Об’єднує лижників і бордерів з Франківська, Львова та Києва. Має сайт, де ділиться враженнями і проводить конкурс на «найкращу реальну історію».

Востаннє команда CORE «лупила» Драгобрат. «Весняний фрірайд в районі Драга взагалі дуже приємний, хоч сніг надзвичайно важкий і мокрий», – постять учасники «покатушок». Розповідають, як креслили неторкані схили гори Жандарм (1800 м) і успішно подропали-пострибали на карнизі-надувчику. «Успішно» означає, що карниз не обвалився, зсуву снігу не спровокував і райдери залишилися живі-здорові. «Ми завжди готуємося, – відзначає Андрій Кодак. – Виходимо на схили з протилавинним спорядженням. Маємо захист спини, щупи, «маячки»-біпери, лопати, аптечки. Перед катанням обов’язково робимо шурф схилу, перевіряємо сніг на стабільність. В цьому випадку перевіряли двічі в різних місцях. Жандарм був спокійний».

За словами Андрія, команда не потрапляла під сніг. Її учасники відповідально ставляться до свого хобі. Відвідують семінари з лавинної безпеки, вчаться у колег по інтернету, користуються спецобладнанням. «Є розуміння того, що тебе може чекати, – продовжує чоловік із 20-літнім гірськолижним стажем. – Враховуємо все: градуси схилу, стан снігу, вітер, температуру, досвід і вміння людей у компанії. Практикуємо розподіл ролей на схилі. Часто хтось залишається «смотрящим». Маємо досвід, що гори дуже мінливі. Тиша і сонце можуть за лічені хвилини змінитися хуртовиною, видимість – впасти до «нуля». Знаємо, що в негоду якраз і стаються проблеми. Коли неможливо зорієнтуватися, є ризик піти схилу «в лоб» і зірвати лавину. Так було з чернівецькими хлопцями два сезони тому…»

«П’ятеро чернівчан загинули під лавиною не де-небудь, а на схилі гори Стіг (1707 м). На цій горі з протилежного від місця трагедії боку розміщені основні гірськолижні траси й підйомники Драгобрату, – продовжує франківець Андрій Дьомін, керівник клубу «Фрірайд». – Погана видимість, неправильний підйом. Підрізали схил, і лавина зійшла їм в лице. Жорстоко, але правда: якщо би вони знали правила поведінки в горах, залишилися би живими… Зараз дуже популярно відпочивати активно. Молоді люди приїжджають на курорти і лізуть куди вище – по враження на цілину. Часто не мають підготовки, практики, досвіду. І провокують нещасні випадки».

Під лавиною

«Лавині без різниці – новачок чи бувалий», – каже заступник начальника гірської пошуково-рятувальної частини загону спецпризначення управління МНС в Івано-Франківській області Василь Завалко. Він, КМС з альпінізму, інструктор ІІІ категорії, з досвіду десятків років рятувальної служби знає, що сніг не прощає помилок і однаково часто накриває як «чайників», так і альпіністів, як райдерів, так і «пішоходів».

Василь Завалко пригадує, як у лютому 2008-го допомагали Вячеславу Немирівському із Житомира. Чоловік потрапив у лавину під час спуску з Говерли (2061 м). Сніговий потік протягнув його більше 600 метрів і «упакував» повністю. За останні 20 років було тільки два випадки, коли поховані в лавині туристи відкопали себе і врятувалися.

«Я зірвав лавину на схилі, який ніколи не вважався небезпечним і не був позначений як лавинний на картах-схемах МНС, – пригадує Вячеслав Немирівський.- До того я ходив у гори вже 23 роки і дуже часто – один». Так було і тоді. Він зрозумів, що рушив зі сніговою масою вниз, коли побачив, як схил пішов тріщинами. Спроба “зарубитися” (знайти опору) лижними палицями була невдалою. Цей рух затягнув під сніг. Через кількадесят секунд потік зупинився і стиснув у крижаних лещатах. «Снігова маса набирає швидкість, як вода, що прорвала загату, її не гальмують ні дерева, ні скелі, – відтворює свій досвід Вячеслав. – На окремих ділянках розганяється до 200 км/год. Найбільш сухий морозний сніг у лавинній масі на величезній швидкості стає мокрим, незалежно від температури повітря, перетворюється на «рідкий бетон». Зупиняючись, за лічені секунди мерзається намертво».

В такому середовищі вижити практично неможливо. Людина втрачає повітря з легенів ще в потоці лавини. Мокрий сніг забиває рот, ніс, вуха, очі. І навіть якщо немає інших травм, що велика рідкість, у повній темряві під величезним тиском (вага кубометра мокрого снігу 500-800 кг) жертву опановують задуха і гіпотермія. Вячеслав вважає, що в нього не було шансів. І що своїм порятунком завдячує низці випадковостей – зірваний рюкзак, рука біля підборіддя, правильне рішення жувати і спльовувати сніг, речі, які не забрала лавина, шматки поламаної крижаної шкірки над головою і нарешті – мобільний, що тримав заряд… Кожна дрібниця була ланкою того ланцюжка, який визначив його долю. Та головне – та затятість, із якою чоловік борсався в цупких лабетах снігу, а потім повз до водоспаду і назустріч рятувальникам. Найменша зупинка означала би смерть. (Повна розповідь на http://clubdirectorov.com/viewtopic.php?f=199&t=1257 )

«Потрапив у лавину на піку своєї підготовки, коли вважав, що досвіду цілком досить для подолання вибраних перешкод, – аналізує ситуацію Вячеслав Немирівський. – І де потрапив?! На Говерлі! Всі вважають, що це «попсова» гора, а Карпати – просто «паркова зона». В принципі, десь так воно і є, нічого складного, от тільки взимку ці місця перетворюються на пастки для необачних». Після доби боротьби чоловіка знайшли рятувальники. Завдяки тому ж таки щасливому випадку вони були поруч, коли отримали його SOS. Мали навчання в рамках молодіжної альпініади «Говерляна», вже поверталися додому, але ще недалеко від’їхали від Заросляка. «Наступні кілька годин на відкритому схилі в негоду були би для В’ячеслава фатальними», – каже Василь Завалко.

У наступні роки альпініст, а у житті – підприємець і бізнес-тренер з критичних ситуацій у бізнесі, Вячеслав Немирівський провів багато зустрічей із гірськими туристами, альпіністами, райдерами. Розповідав про свій досвід. Виступав на заняттях з лавинної безпеки. Написав сотні повідомлень на різних форумах. «МНС-ники кажуть, є ефект. Люди стали частіше заходити до них в офіс, радитися, – підсумовує він. – Якщо в холодний сезон 2008 року в районі найбільш популярного в Карпатах Чорногірського хребта загинуло 9 чоловік, то в наступні два роки по 5 чоловік за сезон, а в 2011-му тільки один хлопець (замерз у грудні 2010-го, коли ставив намет на перемичці 1500 м, – так і знайшли його з обмороженими руками перед наметом)».

Без ризику

«Лавинна небезпека – як вагітність: або є, або ні. Без варіантів, – наголошує Вячеслав. – Смерть у лавині, а я бачив це не раз, страшна. Це покалічені тіла молодих, сильних і красивих людей у страшних позах. Це смертельні травми або задуха в мокрій крижаній могилі».

Важливо знати, що ця небезпека в Карпатах існує з кінця листопада, коли випадає сніг, і до початку травня, коли від нього звільняються північні схили, пояснює Василь Завалко. Між тим упродовж сезону є ще й штормові попередження, коли сходять непровоковані лавини. В цьому сенсі найбільш небезпечні місяці з лютого до квітня, коли стаються відлиги. Це час так званого «молока», коли туман нівелює схил, обрій і небо. Коли снігові дошки (верхній щільний шар снігу) й карнизи (надуви з підвітряного боку) набирають ваги, з’їжджають, обвалюються. Буває, що лише це викликає лавину.

У Карпатах є кілька лавинонебезпечних районів. Це популярні у туристів Свидовецький хребет – схили Близниці (1883 м) в бік до селища Ясіня, та Чоргірський хребет – Говерла (кулуар, де починається Прут), Брескул (1911 м) та Пожижевська (1822 м), а також схили Петроса (2020 м). «Найбільше проблем стається на Брескулі, – каже рятувальник. – Це дуже жвавий район, де катаються і ходять десятки туристів. Багато хто приїздить на відпочинок, вирішує підкорити Говерлу, а заразом і все довкола. Біда, що люди легковажать і не бояться потрапити у халепу».

Халепи, попереджає рятувальник, чигають на всіх, хто не дотримується культури поведінки у горах. «Не можна їздити і ходити абияк, не зважаючи ні на що й ні на кого. Дбати про безпеку свою та інших – правило номер один», – конкретизує Завалко. Виходячи з цього, радить усім, хто збирається у засніжені гори, йти туди з головою. По-перше, знайти компетентну й досвідчену людину, яка могла би проконсультувати. По-друге, долучитися до гурту, який має відповідну практику. По-третє, знайти і вивчити подібні проекти в інтернет-форумах і на сайтах. А на старті звернутися у рятувальний пункт, де розкажуть про стан снігу, погодні умови, дадуть рекомендації стосовно маршруту, повідомлять про загрози. І дистанційно опікуватимуть протягом усієї подорожі.

Наталія КУШНІРЕНКО