Приватизація пам’яті

  • Вже років двадцять стільки розмов навколо приватизації державного майна, землі, заводів, газет і пароходів. Так, це важливо – хто, як і на скільки нагрів країну. Але є речі ніяк не менш цікаві і не такі очевидні, як стан рахунку, висновки експертів з оцінки майна чи місце в рейтингу якого-небудь «Фокуса» чи «Форбса». 

    Я про капітал не матеріальний чи фінансовий, а про символічний. Про приватизацію пам’яті, наприклад.

    Нинішні українські партії полюбляють використовувати фото відомих українців на своїй агітпродукції, згадувати їхню спадщину у своїх програмних паперах, оголошувати себе спадкоємцями і наступниками справи великих історичних постатей. Це робиться, на жаль, аж ніяк не для популяризації цих фігур чи подій. З нашою історією відбувається приблизно те саме, що з державною власністю в часи первісного накопичення капіталу, – прихватизація. З символами й знаковими фігурами чинять так само, як колись із активами на зразок якихось хім- чи меткомбінатів, феросплавних заводів чи обленерго. Цілі галузі опинилися в руках людей, які не мали до них ніякого відношення і жодного інтересу, окрім прибутку.

    Подібно прихватизували історію: хтось оголосив монополію на Бандеру і Шухевича, інші – на Франка, хтось досі пробує «наварити» політичні дивіденди на фігурах Леніна і Сталіна. І зв’язок між нинішнім комуністом Симоненком і Сталіним, між недавнім соцдеком Медведчуком і Франком такий самий, як між будівничими Дніпрогесу і яким-небудь Коломойським чи Суркісом.  У Бандери тепер також є мажоритарний акціонер, як і в обленерго.  В одного мета – нулі на рахунку, в іншого – показник на виборах, який можна легко конвертувати в ті ж нулі. Інтерес громади зведено до рівня міноритарних акціонерів, голос яких ні на що не впливає.

    Але в економіки свої закони, і якщо від обленерго громада має принаймні такі-сякі податки до бюджету, то з приватизованою історією все сумніше. Політичні маркетологи різних партійних кольорів поступово, але невтомно відучують виборця від аналізу і думання, підкидаючи готову «правильну» інтерпретацію історії, підігнану під партійний бренд.  Історію перетворюють на товар в політичному супермаркеті, за який на касі «лохторат» розраховується голосами.

  • А що робити? Та нічого надзвичайного, просто триматися здорового глузду: не вестися на яскраву упаковку, не плутати зображення Бандери на листівках чи Леніна на плакатах з нинішніми мажоритарними акціонерами цих брендів, звіряти слова з вчинками. Знати і пам’ятати історію.

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!

    One thought on “Приватизація пам’яті

    1. А ця історія вже нікому не потрібна. Це не ми її “творили” і не нам її змінити. Але ж ми називаємо себе “нацією” – як барбариска в упаковці від “Рафаелло”…..Взагалі-то, це інша сторона медалі.  На даному етапі, стояти осторонь важко, бо щось таки болить, приймати участь – рухатись за течією. А первісна у нас свідомість, хоч часи ніби середньовіччя із повною реалізацією принципів макіавелізму……І нікуди від цього не подітися, бо серце і без того кров’ю обливається.

    Comments are closed.