Стабільність, про яку так часто говорять в Україні, – вигадка політиків. Україна протягом 21 року існування ніколи не знала справжньої стабільності.  Україна рухається від кризи до кризи протягом усієї незалежності. Населення країни не задоволене ні суспільно-політичним становищем у державі, ні власним рівнем життя. Цей рік взагалі став рекордним за кількістю акцій протесту, як свідчить статистика. Але ж то тільки статистика…

В Україні немає грандіозних страйків, масових мітингів, маніфестацій. Дрібні протести так і не зливаються у великий бунт, флеш-моби не виростають в революцію. Власне, хіба лише це й можна назвати українською «стабільністю» – недоведення протесту до логічного кінця.

Але я б не трактував це як привід для песимізму. Ця «стабільність» мені радше нагадує десятиліття «золотого спокою» – так поляки називали час 1638-1647 рр. Тоді польська шляхта жорстко придушила опір козацтва і сподівалася, що «хлопство» уже ніколи не підніметься з колін.

Та на політичну арену вийшов Богдан Хмельницький. Він збунтувався через особисту образу, але в результаті не тільки послабив тиск Польщі на Україну, а й започаткував процес демонтажу Речі Посполитої і зникнення її з міжнародної політичної арени.

Феномен Хмельницького, який зумів здолати одну з найсильніших тогочасних держав Європи і розбудити пригноблене українство, вселяє в мене оптимізм і сьогодні. Є надія, що, як і в середині ХVІІ століття, з’явиться і в нас загальнонаціональний лідер, який очолить національне відродження.

Спробуємо намалювати узагальнений портрет нового Богдана Хмельницького.

Імовірно, він також буде керуватися в своїх діях не абстрактною програмою, а особистою образою на владу, інакше українці рідко розпочинають спротив. Можливо, новий загальноукраїнський лідер навіть не буде українцем за кров’ю, бо епохальні зміни в країні часто ініціювалися людьми інших національностей, для яких Україна стала Вітчизною. Для прикладу можна назвати і засновника українського інтегрального націоналізму, росіянина Дмитра Донцова; ідеолога українського консерватизму, поляка В’ячеслава Липинського, та й грузина Гію Гонгадзе згадати варто.

Є також думка, що людина, яка очолить рух за оновлення країни, напевно не буде професійним політиком, принаймні в нинішньому українському розумінні цього терміна. Бо сучасний український політик позбавлений мотивації, яка виходить за межі його рахунка, огорожі вілли і можливостей «рішати питання» так, аби рахунок збільшувався. Новий Хмельницький тим і вирізнятиметься, що він буде державним діячем, який готовий йти на шкоду власним інтересам для стратегічного розвитку країни. Для майбутнього Хмельницького нинішня політика як ремесло інтриг, кидків, підстав і «розводу лохторату» буде нецікавою. Це буде тягар, який йому доведеться скинути.

Інші риси до образу сучасного Хмельницького залишаю додумати Вам самим.

Сподіваюся тільки, що нового лідера українці вже не трактуватимуть як месію, який чудесним чином збудує нам тут правову державу і соціальне благополуччя. Інакше все знову закінчиться звичною українською «стабільністю».

Сергій АДАМОВИЧ,

депутат обласної ради