Нотатки оптиміста з приводу «мовної проблеми»

Під час однієї з останніх наукових конференцій зустрів у коридорі свого університету професора, що натхненно щебетав російською мовою з колегою із іншого вузу країни. І для чого? Можливо, щоб аж так до нудоти бути привітним і ввічливим чи через глибинне рагульство, яке не вилікують ніякі наукові звання і ступені?

А що вже вимагати від людей, які й не претендують на звання інтелігенції? Як їм не перейти спочатку на суржик, а потім і на російську мову, коли інформаційно-культурна агресія боку північного сусіда вкупі з політикою «національного уряду» до цього всіляко підштовхують?

Подобається це комусь чи ні, але питання вживання й експансії мови не в останню чергу залежить від соціальних асоціацій, які вона викликає. Іншими словами, чи є вона «соціально перспективною», «модною» для вжитку?

Те, що російська мова ллється на нас з уст вищих державних службовців, з екранів телевізорів, через радіохвилі, зі шпальт друкованих видань, нав’язує суспільству стереотип другорядності і, як недавно висловився українофоб Табачник, «непотрібності» української мови. Все це лягає на так і не подоланий за два десятиліття незалежності комплекс меншовартості, який вбивався в голови українців століттями.

Що ж робити для зростання перспектив української мови та її поступального розвитку? Для початку треба таки позбутися нинішньої влади – позбавити українофобів важелів впливу на мовну політику в державі. До речі, голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк також може подумати про відставку, оскільки свого часу він обіцяв, що зробить все для непідписання «мовного закону», а той уже чинний…

Надалі проукраїнські політики повинні зосередитися не лише на гуманітарно-культурницьких проектах – вони мають бути необхідною, але не першорядною метою. Першорядним має стати успіх українського світу і людини – покращення економічної ситуації, ліквідація корупції і дотримання громадянських прав і свобод. Покажіть, що українська – це мова успішних, заможних, освічених, інтелігентних людей, і Південь зі Сходом дуже швидко заговорять солов’їною, а впливи корумпованої неоімперської Росії зійдуть нанівець.

Проте ключову роль у боротьбі за мову мають ініціативи самої громадськості. Вчитель, що додасть дитині краплину знань з української мови, підприємець, який не пошкодує на потреби української культури, громадські організації, що докладуть зусиль на реалізацію патріотичних просвітницьких проектів попри всі складнощі сьогодення, – ось наша основна переможна сила в боротьбі за українську ідентичність.

Вірю, що мій оптимістичний сценарій розвитку подій спрацює. Українську мову і цінності можна зробити популярними. Просто потрібно не боятися і нарешті почати це робити.

 

Сергій АДАМОВИЧ,

депутат обласної ради