Якшо в твоєму минулому було надто багато майбутнього, то майбутнє в тому минулому може розчинитись. І не настати…

Бомжі, нерентабельні люди, в яких спаралізована потреба необхідного, і коли вони потребують зайвого, то  потребують зайве в обхід необхідного, попутньо відмовившись від стереотипів обов’язковості.

Бомжам не потрібно організовуватись в сім’ї, щоб бути ламкою «ланкою суспільства», з його градаціями, касаціями, санаціями, люстраціями, феляціями та іншими “асоціальними” приступами соціального.  

Як би ми не облагороджували Працю, в замін на “облагородження” нею нас, все-ж будь-яка наймана робота – це експлуатація нашої недоосвіченості, або недокомпетентності, або недоумкуватості, або недосконалості, або невинахідливості, інакше кожен з нас би знайшов спосіб не працювати бодай найманцем.

Місто, в якому немає бомжів – неорганічне, як старий дендропарк без їжаків, бо частина людей майже генетично є бродячими псами, і відмовляється від привілеїв організованості, гарантій, стимулів, першостей та інших соціально-побутових невідворотностей. Якшо всі ми в якійсь мірі театральні ляльки, то вони – ляльки з обрізаними шнурками.  Їхня свобода неконвертована, але вони з доброї волі (точніше з недоброї волі) стали позаду, замкнули чергу, подарували всім іншим можливість без будь-яких зусиль, апріорі бути не останніми.  І тут треба віддати належне державі, яка цю соціальну верству оберігає від щезання значно ретельніше, ніж інші. Неформально всі вони – Бомжі Державного Значення, які самі є власними тілоохоронцями, і часто – самі собі є стінами, вікнами і гратами.

Ясно, що збомжовуються за різних обставин, мотивів і позивів, для когось це – психотип (який-небудь атмосфероцентрист), для когось- стан, з різними ступенями вимушеності і невимушеності, вродженості і виродженості, в когось- алергія на земне тяжіння, і опускаються руки, шо не роби, в когось – просто «завоздушилось» щось у світосприйнятті, і якусь внутрішню батарею більше неможливо наповнити теплом.

 У бомжів є свої соціальні щаблі, і будь-які узагальнення – легкооскаржувані, але зразково-показовий БОМЖ (тобто усереднений)- це людина з фантомними почуттями, що належить до однойменної республіки-комуни, вона ж – постійно діючий стаціонар (в усіх сенсах), з неї винесли всі декорації, нічого бутафорського. Там немає звичної для нас диктатури календаря, захоплюватись великими числами – дрібно, загублено право голосу, поняття втрати девальвоване до максимальної кількості нулів, які можна вмістити на умовній неплатіжній  їхній одиниці, а поняття “жити” замінено поняттям “гніздитись”. А  неблагополуччя їхнє не надумане, не самонавіяне, на відміну від загальновживаних міщанських неблагополуччь нащодень.

Проект  “Без Ознак Мистецького Життя” (започаткований молодими львівськими літераторами в рамках і поза рамками журналу “ПРОСТО НЕБА”)  – це не маскарад, він мав би дати можливість бодай «глядачу» побути під бомжацьким «покривалом», хоча-б візуально показати, що поділ на бомжів і решту – дещо умовний, чіткої межі немає, обидва полюси взаємоінтегровані, а протилежні стани легше перетікають один в одного, ніж то здається. Бо збомжуватись може навіть пам’ятник, і навпаки: бомжі – це пам’ятники архітектури. Тільки недооплакані.

 

УРИВКИ З ФОТОСЕСІЙ ТАРАСА ПРОХАСЬКА ТА ЮРКА ІЗДРИКА ДЛЯ ПРОЕКТУ “БОМЖ”: