Не знаю, чи правда, що здебільшого ненависть – це пост-любов, але факт, що ПОСТ-ЛЮБОВ + ПОСТ-НЕНАВИСТЬ = ФЕЙСБУК.
1. Пост-ненависть:
На могилах членів партії регіонів і їхніх виконробів (прокурорів, суддів ітд) замість хрестів треба ставити галочки (по-їхньому – “зачьотні птички”). Якшо вони взагалі помирають, бо бути мертвими для них – це діючий, не лежачий і не вспокоєний стан, від кожного з цих амбулаторних трупів “сквозить” як з тріснутої могили, їхнє існування псує повітря, на запах і на вигляд, а воля – це саме і є повітря, найжиттєвіше і найцінніше збагачений кисень.
Отже, в задницю гуманізм, весь гуманізм вони намазують собі на курасани, як штучне сало (яке суть – вода, доведена до зміни агрегатного стану через жирність, що досягла абсолюту), і все це висирають, не ковтаючи, і на цьому фуршеті жаліють хворим води, бережучи в своїх головах безлюддя.
Тож на якийсь час треба оголосити в Україні політичний піст, відмовитись від “сала” їм у відповідь, тоді кров швидше й остаточно повиходить на очні орбіти. А тільки завдяки їй можливо спинити цю імітовану виборчу гру в папір-ножиці-камінь-колодязь, якою їм вдалось зайняти всі руки нашого вічно вбираючого соціуму-абсорбціуму. Гру, в яку всі учасники нібито грають з ними, а насправді лише самі з собою, гру, в якій всі наші речі – це їхні речові докази, гру, в чергах якої вони завжди пропускають тебе вперед, щоб бачити, звідки ти виймаєш гроші, і вимірюють тобі простату, щоб за цією ознакою обрати тобі вид невимушено-примусових робіт, гру, в якій врятується лише той, хто стоїть ближче до виходу, хто легше вдітий і чий голос легше забути…
І коли це спиниться – тоді перше рішення, яке має бути прийнято – поновлення смертної кари, на кілька місяців, причому це рішення треба прийняти Віктору Федрочу прямо в руки, і в живіт, і голову. І добре б поновити на місяць ядерний статус, для індивідуальної дератизації Меджик-гір’я. І Європа нічого не встигне сказати, вона дуже довго повертається на курячих лапках відносно нашого лісу, плутаючи зад з передом…
Ростислав Шпук
Деркачова Ольга 
Рязанцева Яна 
Магда Євген 
Волошин Тарас
Я дуже люблю Ростіка. Ніжна, чуйна, емоційна людина. Тобі, мій дорогий, за крихітний антиукраїнський абзац Вашингтон пообіцяв 5 мільйонів? Чи ти вже отримав завдаток? Патріотизм – це любов до своєї країни, підкріплена справами. Ненавість – це руйнівна сила і справа. Ну ви, рєбята, дограєтеся до федералізму, тобто розвалу власної країни. Мені нічого доказувати не треба – я тут народився, я – українець і по мамі і по татові з дуже глибоким і старим корінням, значить я люблю свою країну апріорі. Бідну, нещасну, багатостраждальну. Бо як можна не любити власну матір? Значить будь-який патріотизм закладений в нас по факту народження. Хвора матір – це не привід її презирати. Значить, патріот, що хоче розстріляти громадян власної країни – глибоко хвора людина. Або спинися і покайся, мій дорогий, або вчи російську мову, або шукай укриття в ЄС (обслуга панів) чи тікай по програмі захисту свідків в Сполучені Держави Америки, як зрадник Мельниченко. А я все одно буду продовжувати тебе любити, автор, навіть в стані цугцвангу.