Або чого у мене нема диплома магістра?

Здавалось би, дурне питання…як то, чого нема… Варіант перший: ти не вчився у магістеріумі. Або ще такий: закінчив вуз тоді, коли ще не ділили випускників. Обидві версії терплять крах при легкому візуальному огляді, але … 

Взагалі у нас дивна вища освіта…та й освіта загалом: взяли радянську надбудову, не найкращий її варіант, наліпили на цей скривлений фундамент всілякого західного лахміття і спостерігаємо. А то виходить такий собі «кіт Шрьодінгера»: він начебто і живий, але в той же час мертвий.

Зате у нас тепер багато сортів випускників: бакалаври, спеціалісти, є магістри і кандидати в науковці, доктори від всіх на світі наук. То хай будуть. Ми ж інтегруємось, тобто втрачаємо все своє, запозичуємо все підряд і називаємо то «реформами», «процесом». І тепер вузи дають диплом кого завгодно: філософа, богослова, юриста і дизайнера. І все з однієї каси…ой, вибачте, кафедри. А що. Папір все витримає. А людям байдуже. Мама гроші шле, дитя години просиджує. Люди джипи купують. Коло замкнулось. Всі щасливі, всім добре. Точно всі? А кого хвилюють всі….

Колись давно…та ні…недавно, на моєму випускному, класний керівник побажала, щоб у житті нам зустрічались добрі люди. Одразу скажу, що світ не без них. І тут нема жодного натяку на продажну «доброту» дядь і тьоть. Ми про справжню доброту, ціну якої визначено ще пророками всіх часів і народів. Добрі люди не дають померти молодій матері двох дітей, добрі люди рятують того, кому не вистачає мільйона на хімію, добрі люди просто є поруч і ти вже знаєш, для чого живеш.

Але є й інший сорт людей, теж народжених мамою, але їхня «доброта», яка зазвичай співпадає із посадовими обов’язками, має свою чітко визначену ціну. Саме ці люди знають конкретні імена винних у відсутності доріг, ницості пенсій і т.д. Саме людина такого сорту точно знала, що «ми ж могли й іншого когось прийняти на державну форму, але обрали саме вас», а звідси логічний висновок: не будь невдячною скотиною, віддай свої кровні, зароблені потом і не лише, гроші. І те, що тобі, мабуть, вони теж пригодились би…адже це твій річний дохід робітника пилорами – не аргумент.

Дякую, пане декан, за те, що у вас хороша пам’ять і ви терпіли цілих чотири роки і відігрались над, як ви саркастично зазначили, «кращим студентом», лише у магістерці. Ви просто не допустили роботу до захисту. Дякую. Адже ходили чутки про виключення. Ну як же не подякувати добрій людині.

Не раз задумувався над своїми діями чи, точніше, відсутністю таких. А якби вимагалась менша сума? Підйомна, так сказати, чи заплатив би? Звісно, у нас в житті часто звучить фраза «залежатиме від ціни». Але історія не терпить «що було б, якби». Тому констатуємо і дякуємо, що саме тоді ця сума видалась нереальною і бажання віддати річний дохід чогось покинуло мене.

Ага, ще дякую особі в священичому сані за спробу «подякувати» конвертованою купюрою. Це був аргумент і переворот життєвих цінностей, така собі шокова терапія у школі молодого вчителя.

Для чого це все писалось? Адже навіть вичерпний список і перелік злочинів не стане аргументом. Проте лупати сю скалу, безперечно, треба!

Випускник Інституту історії і політології

Прикарпатського національного університету

ім. В.Стефаника, Володимир Половський